Розвідник 14-ї бригади НГУ «Червона Калина» з позивним Якут розповідає про свій шлях від мінометника до розвідника, про перші полонені, що засвідчили його «унікальний» хист, і про те, як війна змінює уявлення про службу. Інтерв’ю — про ризик, ритм операцій і людське ставлення до полонених.
Якут служив ще з 2015 року, пізніше у 2022-му знову опинився в лавах захисників як мінометник. У січні 2025-го його перевели до розвідки — зміна роду діяльності стала випробуванням і водночас підтвердженням готовності працювати на фронті.
Перша моя розвідзадача виявилася, мабуть, найпростіша, – згадує гвардієць. – Ми зачистили будинки, зайшли на точку і в погребі знайшли шістьох ворогів. Нас було четверо. Було страшно, але коли вони здалися відчув чисте задоволення».
Ці перші успіхи заклали фундамент для подальшої роботи: Якут швидко набув репутації майстра ловлі окупантів – бойові виходи, підготовлені пастки, захоплення в полон.
Розвідник підкреслює: шаблонні сценарії у реальному бою рідко працюють. Ситуація змінюється щосекунди — від умов на місцевості до переваг у повітрі. Тому успіх залежить від швидкої реакції, злагоджених дій і довіри в команді.
На запитання про емоції під час взяття в полон, він відповідає відверто:
Іноді хочеться помститися, але ми не звірі. Ми не вони». Розвідник наголошує, що ставлення до полонених має відрізнятися від того, як поводяться окупанти з українцями».
Якут розповідає, що окупанти часто бувають шоковані у полоні: в їхніх підрозділах їм розповідали про жорстокість українських військових, тож реальність інколи докорінно різниться від очікувань.
Багато хто зізнавався, що не очікував людяного ставлення. Дехто за місяць адаптується і готовий воювати вже за нас», – каже розвідник.
За словами Якута, у цій професії важливі насамперед характер, фізична підготовка і любов до справи. Робота розвідника — постійний ризик. За кілька днів до публікації матеріалу вийшов черговий бойовий вихід, під час якого зв’язок з «Якутом» перервався на кілька діб — ситуація, яка для родини та побратимів завжди тривожна.
Рідні знають, де я служу, але не знають деталей задач. Це для їхнього заспокоєння. Коли йду на вихід, кажу лише: «Кохаю, люблю батьків». Інколи просимо командира передати голосове через рацію, щоб родина знала, що з нами все добре”, – розповідає Якут».
У довоєнному житті Якут працював обвалювальником м’яса в мережі супермаркетів. Про повернення до цивільної справи говорить з усмішкою.
Зараз займаюсь тим самим, тільки в інших масштабах, – жартує він, підкреслюючи бажання повернутися до сім’ї і звичного життя після перемоги».
Історія Якута – один із прикладів того, як на фронті формуються фахівці, які поєднують холодний розум, відточену тактику та людський підхід. Його свідчення – нагадування про те, що розвідка працює не лише гучними спецопераціями, а й щоденною, наполегливою працею на війні, де вирішується доля окремих боїв і безпека побратимів.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
