Повітряна тривога, гучний сигнал розриває тишу ночі, хтось шукає укриття, а вона вирушає назустріч небезпеці. За декілька хвилин мобільно-вогнева група вінницького підрозділу Національної гвардії України вже на позиції. І коли ворожий безпілотник наближається до Вінниччини, головний сержант Ірина Пристаєвич точно знає, що робити далі.
У Національній гвардії вона служить із 2019 року. Уклала контракт свідомо, бо військова служба, каже, завжди була її покликанням. Починала стрільцем у патрульному батальйоні, несла службу на Донеччині ще в часи Операції Об’єднаних сил. Потім була інструктором з бойової підготовки.
Навчали поводженню зі зброєю, тактиці, влучній стрільбі. Проходили повністю все, що входить до плану бойової підготовки», – розповідає гвардійка.
Коли росіяни почали масово застосовувати ударні безпілотники, відповідь не забарилася: Ірина Пристєвич приєдналась до складу мобільно-вогневої групи. Зараз жінка керує діями екіпажу під час повітряних тривог. Поряд завжди надійна команда побратимів, де кожен знає своє місце. А на шоломі прикріплені маленькі вушка.
Це просто для гарного настрою, для впевненості в собі. Коли ти в гарному настрої, робота ефективніша. Я коригую роботу нашої мобільно-вогневої групи, і тут потрібно бути уважною та зосередженою, щоб відстежувати ворожі повітряні цілі та збивати їх. А те, що я командую чоловіками – цілком нормально в нас. Адже це армія, і немає значення – жінка ти чи чоловік, головне, щоб кожен добре виконував свою роботу», – впевнена нацгвардійка.
Підтримує Ірину Пристаєвич її чоловік, він теж служить у Національній гвардії України. Ірина пишається ним так само, як він, пишається нею. Двоє воїнів – одна міцна родина.
Її десятирічний син знає, ким хоче стати. Він уже вирішив стати військовим, як мама і тато. Ірина розповідає про це з теплом у голосі й пишається сином, який зростає і бачить перед собою відвагу, силу і впевненість батьків.
Я знаю, чого хочу: мрію, щоб, нарешті, війна закінчилася, ми перемогли, і наші хлопці повернулися додому. Щоб, нарешті, можна було не вставати вночі від сигналу тривоги. Щоб наші діти не бігли в сховища. Щоб це жахіття закінчилося», – каже Ірина.
Ця мрія – не лише її особиста. Це мрія мільйонів українців, але саме такі люди, як головний сержант Ірина Пристаєвич, наближають її щодня. Кожним виїздом на бойове завдання, кожним збитим ворожим дроном, кожним чергуванням у темряві ночі. І поки Ірина і тисячі таких самих героїв – жінок і чоловіків – несуть службу, Україна стоїть і буде стояти незламно.
Відео випуску нижче за посиланням:
Група комунікації Західного ТУ НГУ
