Я воюю за майбутнє, щоб наші діти більше ніколи не бачили війну, – гвардієць про службу в НГУ та свою родину - НГУ

 

 

Складним випробуванням стала війна для молодого подружжя Сергія та Валерії. Вдосталь не натішившись спільним життям, вони змушені на невизначений термін розлучитися. Але незважаючи на відстань, продовжують любити, мріяти і чекати.

Сергій родом із Вінниччини. Строкову службу проходив у лавах Національної гвардії України. Потому працював в управлінні Державного департаменту з питань виконання покарань у Вінницькій області. Останні кілька років змушений був їздити по заробітках. Там і познайомився з волинянкою Валерією.

«Коли вперше побачив Леру, одразу зрозумів – це ВОНА. Останні місяці разом працювали закордоном. Повернулися додому перед початком війни. Як відчував…», – розповідає Сергій.

 

Коли в Україні почалася війна, Сергій саме був на Волині, поруч з коханою. Не маючи на руках ні військового квитка, ні інших потрібних документів – бо усе лишив вдома на Вінниччині – все ж таки пішов у військкомат. Просидів там три доби, аж поки потрапив в один з підрозділів Національної гвардії України.

«Для мене не стояло питання йти чи не йти. Лера плакала, не відпускала. Але саме вона і наша майбутня дитина стали тією рушійною силою, яка і вплинула на моє рішення. Я пішов воювати за майбутнє, щоб наші діти більше ніколи не бачили війну», – каже гвардієць.

Щоденні розмови по телефону та поодинокі короткі зустрічі – ось, що рятує закоханих від розлуки у цей нелегкий час. В одну із таких зустрічей Лера та Сергій одружилися. Тепер вони офіційно чоловік і дружина. Ось-ось стануть батьками. Тому при кожній нагоді обговорюють майбутнє народження дитини, будують плани на життя, мріють, якою буде їхня зустріч по закінченні війни.

Військовослужбовець зізнається, що сім’я для нього – це найбільша цінність. Це ті люди, заради яких живеш, воюєш і про добробут яких піклуєшся повсякчас.

Від admin