Богдана Бойко – солдат одного з підрозділів Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України, яка проходить службу в роті конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних. Вона поєднує військову службу з навчанням у Житомирському медичному інституті та мріє стати військовою медикинею, щоб рятувати життя захисників на передовій.
– Богдано, розкажіть трохи про себе. Чим Ви займалися до того, як вирішили піти служити?
– Зараз я навчаюся в Житомирському медичному інституті, здобуваю спеціальність фельдшерки, нещодавно завершила третій курс. Ще зі шкільних років мене приваблювала військово-патріотична тематика. Я брала участь у грі «Сокіл» («Джура») – національно-патріотичній грі, що виховує молодь у дусі козацьких традицій. Саме там ми вчилися дисципліни, витривалості, сміливості, відповідальності – і ці якості стали основою мого рішення пов’язати життя з військовою службою.
– Чи допомогли заняття в «Джурі» під час підготовки до служби?
– Так, особливо в плані витривалості. До служби я зосереджувалася на розвитку загальної фізичної форми і вважаю це надзвичайно важливим у польових умовах. Тепер намагаюся постійно підтримувати форму, адже це невід’ємна частина військової служби.
– Коли Ви вирішили, що хочете стати медикинею?
– Це рішення остаточно сформувалося після початку повномасштабного вторгнення. Я усвідомила, що найбільше хочу бути корисною саме в медичній галузі. Медики потрібні завжди, особливо під час війни. Я бачила, як важко евакуювати поранених, як бракує фахової допомоги і вирішила, що хочу стати військовою медикинею й рятувати життя наших захисників.
– Чому Ви обрали саме Національну гвардію?
– У Нацгвардії служить мій близький друг, він і порадив мені цю структуру. Його досвід був дуже позитивним і я також порадилася з іншими військовослужбовцями, яким довіряю. Мій вибір був свідомим. Тут дисципліна, людяність і справжній бойовий дух.
– Як відреагували батьки на Ваше рішення?
– Тато підтримав, порадив зберігати холодний розум і ретельно обрати підрозділ. Мама хвилюється досі, але підтримує мене як доньку. Її тепло та розуміння завжди зі мною.
– Розкажіть про свої перші дні в частині.
– Я почала службу в роті конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних. Спочатку було хвилювання: нове місце, нові люди, нові обов’язки. Але дружня атмосфера в підрозділі допомогла швидко адаптуватись. Побратими щиро допомагали, ділилися досвідом. Невдовзі й сама почала допомагати новачкам і відчула, що стала частиною колективу.
– Якими бачите свої подальші кроки у війську?
– Після завершення навчання хочу пройти підготовку й стати інструкторкою. Якщо війна триватиме, мрію служити в бойовій бригаді – там мої медичні знання та навички стануть в нагоді.
– Чи змінилося Ваше бачення війни після вступу до війська?
– Так. Поки ти цивільна, здається, що війна лише на передовій. Але, опинившись у військовій системі, розумієш: без тилу, без конвоювання, без логістики фронт не існує. Кожна ланка має значення, кожна служба важлива.
– Чим займаєтесь у вільний час?
– Восени хочу знову виготовляти окопні свічки. Торік передавала їх знайомим, батькам друзів, своєму татові, який нині служить у ЗСУ. Це прості речі, що можуть врятувати життя.
– Про що Ви мрієте сьогодні?
– Про перемогу. Але навіть після неї хочу залишитися у війську, допомагати, розвиватися, передавати знання іншим. Моє прагнення – зберегти якомога більше життів.
Група комунікації Північного Київського ТУ НГУ
