Старший водій броньованої машини одного з бойових підрозділів БПАК 11 бригади імені Михайла Грушевського молодший сержант Олександр на псевдо Годзіла уже кілька років поспіль виконує завдання в районі бойових дій. Йому 35 років. До початку повномасштабної агресії рф він працював далекобійником і здійснив безліч рейсів як територією України, так і країнами Європи.
За його словами, рішення долучитися до оборони України було прийнято миттєво – щойно з’явилася інформація про початок вторгнення. Тоді він перебував у Німеччині, завантажував авто для чергового рейсу:
Як тільки почув про наступ, одразу вирушив додому. Спочатку допомагав Силам оборони України, доставляючи вантажі з-за кордону. Згодом вступив до лав Національної гвардії», – розповідає військовослужбовець.
Олександр має родину – дружину та двох синів. Попри зрозуміле хвилювання, родина підтримала його вибір. Зараз він служить у підрозділі ударних безпілотних авіаційних комплексів «Болгаричі» 11 бригади ім. М. Грушевського НГУ, який на момент його вступу лише формувався. Саме командир підрозділу, військовослужбовець із позивним Болгарич, і запропонував Олександру позивний Годзіла, який згодом став добре знаним серед побратимів.
Це не перший військовий досвід Олександра: строкову службу він проходив 17 років тому у військовій частині 3012 НГУ. Сьогодні основним завданням гвардійця є забезпечення підвезення боєприпасів, продовольства, а також евакуація особового складу із передових позицій.
Колектив у нас сильний і згуртований. Кожен боєць справжній професіонал. Я вдячний командиру підрозділу за довіру та підтримку. У моїй роботі немає права на помилку: я повинен доставити побратимів до місця виконання завдань і повернути їх живими та неушкодженими. Їхнє життя – моя відповідальність», – наголошує Годзіла.
Серед численних випадків, коли йому доводилося діяти у складних умовах, Олександр особливо запам’ятав кілька бойових епізодів. Один із них стався в Донецькій області, коли противник наблизився впритул до їх позицій – до 400–500 метрів. Через густий туман розвідка не змогла вчасно виявити загрозу. Було прийнято рішення про термінову евакуацію бійців.
Наші позиції прикривали командир підрозділу та бронемашина. Ворог вів щільний вогонь по посадці. Я разом із ще двома машинами евакуйовував особовий склад. Усі залишилися живими та неушкодженими – це результат злагодженої роботи та грамотного керівництва», – зазначає боєць.
Інший випадок трапився на Херсонському напрямку. Під час масованого артилерійського обстрілу позицій гвардійців з’явилися перші поранені. Ситуація ускладнилася, коли російські війська застосували протипіхотні міни типу «пелюстка».
Коли я вже вирушив у напрямку евакуації, за 200 метрів до точки підірвав одне з коліс на “пелюстках”. Незважаючи на пошкодження, я продовжив рух. Пізніше під час спуску в укриття ще один боєць зазнав поранення від уламків – у ногу та живіт. Часу було вкрай мало. Ми розуміли, що можуть прилетіти ворожі дрони. Я забрав п’ятьох поранених і, попри складні умови, вивіз їх на двох колесах у безпечний район, рухаючись зі швидкістю не більше 20–30 км/год», – пригадує військовослужбовець.
Нині Олександр продовжує виконувати бойові завдання в складі підрозділу ударних безпілотних авіаційних комплексів «Болгаричі» 11 бригади ім. М. Грушевського НГУ, підтримує бойовий дух побратимів і переконаний, що Україна неодмінно здобуде перемогу:
Я мрію, щоб наша країна якнайшвидше повернула всі свої землі, а українці знову жили у вільній, незалежній державі».
Група комунікації Південного Одеського ТУ НГУ
