Він як ніхто знає, що війна з росією триває не 2,5 роки: ще у 2014 році військовий батальйону спеціального призначення «Донбас» 18-ї Слов’янської бригади на свої очі побачив справжнє обличчя ворога. Брехня, тортури, злочини – все це нацгвардієць на псевдо Касатка пережив на власному досвіді.
Касатка вже втретє «занурюється» в бойові дії на території України.
Перший захід відбувся у 2014-му році, коли росія вела проти України проксі-війну так званими «народними республіками». Тоді воїн був одним з тих, хто 11 днів утримував місто Іловайськ. Та ворог переважав і чисельністю, і технікою – тож українські військові потрапили у потрійне оточення.
В ході перемовин для Сил оборони був узгоджений «зелений коридор». Пізніше цей вихід з оточення назвуть Іловайською трагедією.
«Колона піддалася прямому розстрілу. Перша машина їхала під червоним хрестом, з пораненими. І її першу почали з танків бити. Тобто коридор, який вони наче як надали для виходу, був розстріляний. В той день загинуло 76 хлопців батальйону «Донбас». 46 поранених. І були безвісти зниклі ще», – розповідає воїн.
Після цього він потрапив до російського полону, в якому перебував 4 місяці. У полоні було все: тортури, моріння голодом, годування пропагандою. Касатка повернувся додому під час великого обміну наприкінці грудня 2014 року: тоді одного бійця БСП «Донбас» обмінювали на двох окупантів.
Вже дуже скоро він знову встав до війська, брав участь в боях за Широкине. У 2016 році військовий демобілізувався, щоб повернутися шість років потому – вже після повномасштабного вторгнення.
Досвід допиту російського військовополоненого довів Касатці – росія анітрохи не змінилася за ці роки:
«Запитую: «Як ви потрапили в Україну?» – «Ми не знали, вночі посадили в потяг, сказали «на навчання» – а встали в Україні». Але все вони знали. Ми на собі вже знаємо, чого варте слово російського офіцера. Нема віри там, завжди брехня: росія – це суцільна брехня», – каже Касатка.
Військовий впевнений: росіян роками готували до цієї війни. І що ті цілком свідомо йдуть вбивати українців. А красномовно про культуру країни-окупанта говорить той факт, що з полонених росіяни знімають годинники.
Відзначає: відчувається втома за всі роки війни, відчувається жалість до батьків, які рано сивіють. Та іншого виходу, як боротися, у нас немає.
Відділення інформації і комунікації Східного Харківського ТУ
