Військовослужбовцю 11 бригади ім. М. Грушевського Національної гвардії України на псевдо Змій – лише 23 роки. До початку повномасштабного вторгнення Максим навчався та працював кухарем у дельфінарії. Після отримання повістки, він без вагань вступив на строкову службу до військової частини 3012 НГУ, де вже проходили службу кілька його друзів.
У мене брат був військовим, брав участь в АТО, друзі служили, тому я теж вирішив підписати контракт. Хотів за три роки зрозуміти, чи залишуся у війську, чи повернуся до цивільного життя з усвідомленням виконаного обов’язку перед державою», – згадує Змій.
Контракт Максим підписав 1 грудня 2021 року. Базову загальну військову підготовку завершив у лютому 2022-го, а вже за тиждень після повернення до Одеси, на українські міста полетіли російські ракети.
Повернувся вночі після патрулювання, ліг відпочити, і раптом о п’ятій ранку телефонують із бригади: негайний збір. Спочатку я навіть не зрозумів, що відбувається. Подзвонив другові, а той каже: «Ти що, смієшся? Війна почалася, ракети прилітають!» Мама була в сльозах, батько – серйозний, брат просив не відпускати мене… Але служба є служба. Зібрав речі й поїхав», – розповідає Максим.
У перші години вторгнення Змій ще не усвідомлював масштабу подій. Отримані боєприпаси, зброя, кольоровий скотч на руках – усе це виглядало, за його словами, «ніби не зовсім реальним».
Стоїмо біля входу в укриття зі зброєю, коли над нами пролітає то літак, то ракета. Раптом пролунав свист і потужний вибух. Земля затремтіла. Всі побігли в сховище, а я пропускав людей, дивився на це все, не до кінця розуміючи, що почалася справжня війна», – каже гвардієць.
Понад два роки Змій служив у патрульному батальйоні. Проте згодом він вирішив приєднатися до ударної команди дронів, яка працює на Південному напрямку. Спершу був зовнішнім пілотом бомберів, а згодом, за власним бажанням, опанував спеціальність сапера в екіпажі, що працює з безпілотниками літакового типу.
Стільки цілей ми знищили! Склади, техніка, заправки, укриття – багато “жирних” об’єктів. Робота йде щодня. Як у тому мемі: мені подобається, як воно горить, палає, всі навколо суєтяться. Але це треба бачити на власні очі», – з посмішкою каже Максим.
Водночас служба підкидає й небезпечні моменти. Під час одного із завдань на Херсонщині, Змій із побратимами потрапили під щільний артилерійський обстріл. Вибухи накривали позицію кожні кілька хвилин, бійці отримали контузії, але зуміли врятуватися та зберегти важливе обладнання – Starlink, EcoFlow та зброю.
Обстріл здавався нескінченним. Коли настала коротка пауза, ми вирішили винести все, що могли. До автівки – метрів двісті, ноги ватні, але біг так, що, здається, міг би претендувати на олімпійську медаль», – сміється гвардієць.
Сьогодні Максим та його побратими продовжують щоденну бойову роботу на Херсонщині. Вони дістаються позицій непомітно, виконують завдання та повертаються лише для того, щоб перевести подих, поповнити запас боєприпасів і знову вирушити на «пекельну роботу». Попри втому, попри постійні ризики та чисельну перевагу ворога – мотивації йому не бракує.
Мене тримає родина. У мене є маленька племінниця і я хочу, щоб вона ніколи не бачила війни. Мій брат втратив ногу під Авдіївкою, і це також моя мотивація. Звільнити Україну від цих нелюдів – хіба може бути сильніший стимул?» – говорить Максим.
Після завершення повномасштабного вторгнення Змій планує повернутися до цивільного життя, здійснити власні мрії й плани, яких чимало назбиралося за час війни.
Я безмежно радітиму перемозі! Ми щодня доводимо, що нас не зламати. Пишатимуся побратимами, посестрами, собою за те, що ми стояли за країну, не пустили ворога до рідної Одещини й зробили власний внесок у велику спільну перемогу», – каже гвардієць.
Група комунікації Південного Одеського ТУ НГУ
