Військовослужбовець з позивним Швед проходить службу в одній з бригад Північного об’єднання Нацгвардії. До війни він 5 років жив у Швеції та працював рroject-менеджером в будівельній сфері.
В день повномасштабного вторгнення росії я знаходився за кордоном. Того дня не зміг знайти собі місця, весь день дивився новини. Для себе я вирішив, що не можу лишатися осторонь, маю повернутися. Коли я прийшов до директора та сказав, що буду їхати захищати дім мені відповіли, що я можу поїхати на місяць, але потім мушу вертатися. Тоді я написав заяву на звільнення, а за кілька днів вже стояв на кордоні Польщі та України», – ділиться спогадами гвардієць.
Найбільше у свідомості Шведа закарбувалися не зруйнована Київщина та спалені будинки, а обличчя людей, що рятувалися від війни.
Коли ми їхали до України, то загалом у 12 вагонах нас їхало всього приблизно 50 людей на весь потяг! Натомість навпроти нас стояв потяг з людьми, які виїжджали за кордон в пошуках прихистку, це були в основному жінки та діти, там навіть в тамбурах не було вільного місця. Це справило на мене приголомшливе враження», – розповідає хлопець.
На думку Шведа українське суспільство зробило суттєвий крок вперед з часу, коли він переїхав до Швеції, особливо надихає гвардійця спілкування з молоддю:
У 2015 році українське суспільство було розбите політичними суперечками, проте я бачу, що у нашої країни зараз є вектор куди вона рухається. Нині мене надихає спілкування з молодим поколінням, вони ті, хто будуть розвивати і будувати нашу державу. Їм лише 18-20 років, а вони вже свідомі та ціннісні особистості.
Тому я обрав свій шлях. Я воюю за український народ, за справедливість, за майбутнє моєї держави, за майбутнє моїх дітей, за моє майбутнє. Зло завжди має бути покарано, а наразі зло – це росія. За 30 років росіяни вже мали б зрозуміти, що у нашого суспільства є лише бажання власної свободи, бо Україна – сильна, незалежна і перспективна європейська країна».
