«Мій шматок землі — це вся Україна», — говорить старший водій 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України Юрій з позивним Камаз. До війська чоловік прийшов добровольцем. Рятував побратимів з-під російських артилерійських обстрілів.
Про початок повномасштабного вторгнення далекобійник Юрій з Харківщини дізнався на відпочинку в Одесі. Попередив роботодавців в Європі, щоби на нього не чекали, за два дні прийшов до харківського ТЦК, щоб призватися.
«А яка може бути ще мотивація? Ворог прийшов до нас, пішов бомбити нашу державу, зайшов у мій двір, в моє місто. Я вважаю, що це обов’язок кожного, не перед державою, а перед самим собою, – встати на захист!», — ділиться Камаз.
Водійського стажу у чоловіка — майже чверть сторіччя. Встиг звикнути до європейських автобанів. Але у Серебрянському лісі на Луганщині теж не розгубився.
«Через дерева, між дерев, кудись заїдеш, пролізеш. Там не думаєш: нема дороги. Ну як нема? Є вона, лише її треба знайти. І тут необхідно швидко відреагувати. Вискакували й з-під обстрілів, і з-під фосфору. Яскрава заграва пішла — означає, що він починав литись. Це така штука, що від нього не сховаєшся просто так. Візуально дивишся — встигну проскочити? Так – дзеркала повідбивав, так – стійки зламав, хлопці лавочку зламали в кузові. Ну, нічого — доїхали!» – пояснює Юрій.
Попри великий досвід, під час кожного бойового виїзду, гвардієць дуже хвилюється за бойових побратимів.
«Не дай Боже не туди заїхати! Твоя мінімальна помилка вирішує долю десь 20 побратимів або 30 — скільки ти везеш. Не довіз боєприпаси — те саме. Навіть дрібниця – харчі не привіз, і то на голодний шлунок воювати – не діло. Автівку відновиш або не відновиш – дай Боже іншу дадуть, а люди? Побратими в першу чергу! Все інше — дрібниці!» — розповідає Камаз.
Старенького ЗІЛа вважає другом та розмовляє з ним. Камаз шанує водійські прикмети та вірить — якщо про техніку дбати та поважати, вона не підведе. Хоч друг Камаза трапився норовливий.
«Влітку не хоче їздити по спеці. Я тут, самі розумієте, стільки з технікою пролазив! Зате в критичній ситуації жодного разу не підводив. Як починає вибрикувати, то з ким хочеш забалакаєш! Дай Боже йому здоров’я — хай ворушиться!» – каже Камаз.
Всі водії у війську — побратими, переконався Камаз. Жодного разу він нікому не відмовив в допомозі, і його так само витягали з фронтового бездоріжжя.
«Скільки ми ставали, бігом відразу троси розкидали… Не кажуть — убери машину! Нема такого! Що там трос далеко діставати? Одних побратимів колись волочив машини три отак по лісу – на стяжку позв’язував і тягнув потихесеньку. Там болотистий ґрунт. Бувало, що розривали автівки та кусками витягували. Засмоктувало. Особливо в кінці першої ротації у Кремінній пішов сніг, а за ним багнюка — там дуже тяжко було», — згадує Камаз.
Гвардієць Щедрик познайомився з Камазом у лютому двадцять другого у ТЦК. Відтоді вони — друзі.
«Камаз він такий! Він не дивиться, що з ним може щось трапитись, він виконує свою роботу на всі 100 відсотків! І це завжди дивує та вражає. Він завжди за кермом — причому на різній техніці. Він може сісти й на КрАЗ, і на будь-яку іншу техніку. Дуже багато вивіз побратимів!», — доповнює побратим Камаза Щедрик.
У житті Камаз керується гаслом — сумління турбує того, в кого воно є. Тому й сина не відмовляв, коли той за прикладом батька став гвардійцем. Якщо ворог вдерся до нас зі зброєю — його треба гнати звідусіль.
«Крим … Я казав, що море не люблю, але як в одному фільмі казали: «Справа принципу». Донецьк — наш! І Луганськ — наш! У будь-якому випадку – звільнятимемо. Переможемо однозначно!», — говорить Юрій.
Колишній далекобійник Камаз бачив та добре знає європейський рівень свободи та добробуту. Тому майже вся його родина на фронті воює на вільну, європейську, заможну Україну. У якій судилось жити й чотиримісячному онуку Камаза.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ
