Під час навчання бійця, тактична медицина настільки ж важлива, як і стрільба чи інженерна підготовка. Бо медиків на фронті бракує, тож часто військовим доводиться собі самостійно надавати допомогу або це роблять побратими.
«У тому й сенс армії, що можеш прийти нульовим, а тебе всьому навчать, і потім вчитимеш вже ти», – розповідає про специфіку роботи медиків на фронті санінструктор роти піхоти бригади “Рубіж” з позивним Мамлєй.
«У Серебрянському лісі була історія. Хлопець виходив з бою, коли вже противник фактично був на його позиціях. Його сильно посікло осколками, але вижив, бо зміг сам себе перев’язати. Я вже його трохи «підлатав» і відправив на стабпункт», – пригадує бойовий медик.
Мамлєй не має відповідної освіти, однак, коли мобілізовувався до війська, то була потреба саме в парамедиках. Хлопець пройшов довгий шлях навчань і тепер не лише рятує життя наших воїнів, але й сам вчить побратимів такмеду.
«Наш такмед за два роки війни суттєво змінився в кращу сторону. Якісні засоби та західні протоколи зробили свою справу. Звісно, не все з «натівських стандартів» нам підходить. Наприклад, в нас немає евакуації гвинтокрилом за 10 хвилин. Тому ми вчимо бійців, що накласти бандаж можна навіть з підручних матеріалів. Їм не обов’язково знати, що таке пневмоторакс, але вони мають знати, що не можна робити, коли дірка в районі легені», – запевняє військовий.
Недоспані ночі, постійна втома та хвилювання за кожне життя — це рутина наших медиків. Проте саме холодний розум та стійкість, каже Мамлєй, часто мають вирішальне значення для порятунку людини:
«Якщо я буду брати близько до серця кожного тяжкопораненого, то можу щось неправильно зробити. Я ставлюся до цього як до звичайної роботи, так простіше».
Військовослужбовці Національної гвардії України беруть участь у відсічі збройної агресії на всіх рубежах і напрямках, де ведуться бойові дії.
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ
