Про справжню родину та бойове братерство поговорили з бійцем 5-ї Слобожанської бригади НГУ на позивний Уди.
На чергове інтерв’ю ми приїхали на резервну позицію одного з батальйонів 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України, який щойно вийшов на ротацію. Заступник командира по роботі з особовим складом порадив нам поговорити з бійцем, якого у військовому колективі дуже поважають.
Нашому герою на вигляд років 50, зношений польовий однострій, мозолясті руки явно «дружать» з мастилом та іншими технічними рідинами та інструментами. Ми заварюємо розчинну каву та розмовляємо у технічній будівлі, переобладнаній під місце відпочинку бійців.
Нашому співрозмовнику трохи ніяково від уваги пресофіцерів, але тут заходить батальйонний пес, боєць починає гладити його і розмова стає невимушеною та цікавішою.
«Мене звати Віталій, стрілець 5-ї Слобожанської бригади, позивний Уди. Народився та мешкав у селищі Уди, тому обрав такий позивний. Закінчив харківський радіотехнічний технікум. Строкову службу служив у прикордонних військах, зв’язківець, базувались у Мукачево», – граючись з собакою неспішно розповідає боєць. Ми здогадуємось, що наш герой не дуже любить розмовляти, але тварини відчувають у ньому добру людину.
Дізнаємося, що після строкової служби Віталій був приватним підприємцем, займався пасажирськими перевезеннями. Поступово розмова переходить до ранку 24-го лютого 2022-го. О 4-й ранку, коли почався артилерійський обстріл, наш герой з рідними вже сповна відчули наслідки нападу окупантів та ховалися по льохах та підвалах. Потім Уди вивіз до Харкова сестру з її родиною та перший раз прийшов до військкомату.
«Мені обіцяли, що подзвонять, але тоді черги стояли служити, не було дзвінків. Вже потім сам прийшов у червні, з другої спроби вийшло піти служити. Медкомісію пройшов добре, запропонували рід військ на вибір, обрав Національну гвардію. Не жалкую, з хорошими людьми служу. Майор воєнком – молодець, я попросив на тиждень відтермінувати мені мобілізацію, щоб дали родину відвезти ще трохи далі від Харкова, який активно обстрілювали. А моє селище Уди влітку 2022-го остаточно розбомбили, там мало будинків залишилося. Окупанти зайшли до мого селища, дуже добре та вчасно я все зробив з вивозом родини», – потроху жвавішає у своїй розповіді Віталій.
Підрозділ бійця декілька місяців ніс службу на стратегічних об’єктах у Харкові та області, так було до весни 2023-го року. У березні батальйон Віталія зайшов на ротацію у Серебрянський ліс під Кремінною. Там наш герой проявив себе як незамінний фахівець з облаштування бліндажів та ремонту техніки. Командир роти говорив про бійця, як про обдарованого електрика та зв’язківця.
Також присутні при розповіді побратими відзначили сміливість та безвідмовність бійця Уди, який ніколи не вагався виконувати складні завдання, що виникали під час боїв. Один з бійців розповів історію, як він з Віталієм був на запасній позиції у Серебрянському лісі, коли їх по рації викликали на евакуацію поранених. Боєць згадує, що одним з перших викликався саме Уди. Евакуація була складною, декілька кілометрів побратими разом з медиками виносили наших бійців на руках, бо просто не вистачило ношів. Нікого не залишили, хоча було дуже важко. Наш герой отримав тоді контузію через близьке влучання ворожої міни. Ротний додає, що пропонували Віталію поїхати до шпиталю, але Уди не захотів залишати побратимів.
Просимо розповісти нашого героя про свої перші бойові виходи. Віталія підбадьорюють його друзі, він розповідає вже більш розлого.
«Перші виходи на позиції запам’ятав лише тому, що вони були дуже важкими, під обстрілами противника. Ти ще тільки їдеш на вантажівці, а вже починає прилітати, бо дорога прострілюється артою та мінометами. А на позиції з побратимами вже простіше. І, чесно кажучи, соромно боятися. Перед друзями соромно. Перший раз не знав, як себе поведу у справжньому бою, чого від себе очікувати. Але впорався зі своїм страхом, не підвів побратимів. Бо на «нулі» кожна твоя помилка може коштувати життя твоїм друзям», – підкреслює Уди.
Наостанок ми запитали нашого героя про родину, плани на найближче майбутнє. Віталій замислюється, відповідає щиро та лаконічно.
«Хочу перевестися в автороту, бо відчуваю, що техніка це – моє покликання. Взагалі, я вважаю, що знайшов себе саме у Національній гвардії України. Я — розлучений, дітей немає. Своєю родиною я вважаю побратимів на позиції. Після Перемоги однозначно підпишу контракт. Куди ж я без своєї родини?!», – перший раз за розмову на обличчі нашого співрозмовника з’являється посмішка.
Відділення інформації і комунікації Східного ТУ
