Снайпер – той, хто наводить жах на ворожу піхоту тільки думкою про свою присутність на позиціях. З початком повномасштабного вторгнення війна для снайпера обернулась на 180 градусів. Тому снайпери Нацгвардії трансформували свою специфіку та підходи роботи, а з ними й свій внутрішній світ.
Спецпризначенці Центрального територіального управління Нацгвардії зустріли повномасштабне вторгнення росії на бойових позиціях в районі ООС.
«Мені доводилося працювати з початку повномасштабної війни на Луганському напрямку. Спочатку – це було місто Щастя, з 24-го лютого там було “нещастя”. Після Щастя, ми потрапили в місто Кремінна. І працювали навколо Кремінної по навколишнім населеним пунктам», – розповів снайпер Богдан.
Тепер снайперам доводиться працювати під обстрілами з артилерії, танків, мінометів, а також при штурмах противника. Також роботі заважають ворожі безпілотні літальні апарати, яких стало значно більше.
«Раніше більше як снайпера ми в основному нікого не боялися. Зараз, під час повномасштабного вторгнення з’явилась артилерія, танки, авіація. Все стало набагато складніше. Робота снайпера зі звичайної специфіки перейшла в сильну динаміку. Доводиться заходити на позиції для рекогностування вночі. Спати на позиціях там, де взагалі не можливо спати. Мерзнути. Але основне, що в небі з’явилося багато БПЛА, що заважає нашій професійній роботі», – поділився особливостями роботи снайпер Олександр.
За словами бійців під час пересування їх можуть помітити за допомогою безпілотника, тому потрібно дуже швидко маскуватися та бути весь час нерухомими на бойових позиціях. Зізнаються, що є й свої переваги у сьогоднішній війні.
«Противник пішов з дуже добре обладнаних своїх позицій. Частіше став показуватися, ледь не в повний зріст. Здавалося б його стало легше діставати, але проблема кожного снайпера – це артилерія. Вона не дає нам спокійно працювати, але ми знаходимо способи. Намагаємось якось обдурити ворога, вирахувати час, щоб вийти на позиції й відпрацювати свої задачі», – розповів Богдан.
Окрім стандартних задач зі знищення ворогів снайпери часто використовують роль розвідників.
«Снайпери – це не тільки професійні стрільці, які завжди влучають в ціль, а це також і розвідники. Виявити міномет ворога, виявити ПТУРиста, виявити техніку ворога, передати координати – це інколи набагато важливіше, ніж просто зробити правильний постріл і знищити ціль», – поділився Олександр.
Під час виконання бойових завдань бійці постійно взаємодіють з побратимами з інших підрозділів для того, щоб ефективно бити ворога.
«Частіше всього працюємо з бригадами ЗСУ. Із взаємодією в нас немає проблем. Люди до нас прислуховуються, коли ми подаємо свої ідеї. Ми вислуховуємо їх ідеї, консенсус завжди знаходиться. Цікаво працювати з усіма українськими снайперами, бо у кожного свій досвід», – сказав Богдан.
Також боєць розповів про цікаву тактику забезпечення тиші. Коли наші підрозділи навмисно не відкривають вогонь для введення противника в оману. Тоді на полі бою з’являється снайпер, якому стає набагато легше вражати ціль.
«Чим менше “стрілкотні” буде з наших позицій, тим більш вільно будуть почувати себе на тому боці. Чим більш вільно вони себе почувають, тим простіше мені. Де спрацюю я, там менше буде “стрілкотні” з того боку. Вони будуть знати і боятись, що якщо висунуться з окопу, то може “прилетіти”», – розповів Богдан.
Снайпери також розповіли як правильно контролювати свої емоції під час бою. При появі противника в прицілі часто з’являється тремтіння, а воно безпосередньо впливає на механіку здійснення пострілу.
«Тремтіння передає все в приціл. Потрібно навчитися розкільцьовувати свідомість, заспокоїтися. Це потрібно робити дуже швидко, бо ціль може втекти. Як я це роблю? Я не думаю, що я зараз буду стріляти в людину. Це як комп’ютерна гра для мене», – розповів Олександр.
Спецпризначенці розповіли й про свої вдалі операції та труднощі їх виконання. Одна з таких – була за Авдіївкою, коли там постійно працювала артилерія. Вони непомітно зайшли вночі на позиції та успішно ідентифікували ціль. При цьому з дистанції в 400 метрів працював ворожий танк.
«Я лежав накритий сіткою і казав: “Нас не видно?” А мені побратим каже: “Так, він зараз сфокусований на село, а не нас. Якщо ти не будеш рухатися, то нас не побачать. Якщо поворухнешся, то нас вб’ють”. Я тоді подумав: “Нічого собі, ми професіонали своєї справи”. Не піддавались тоді емоціям, не скочили, не втекли звідти, ідентифікували білу пов’язку і відпрацювали ціль», – розповів Олександр.
Не завжди професійним стрільцям доводиться працювати саме зі снайперських гвинтівок. Одна з таких ситуацій сталася на околицях Кремінної. Снайперська група підійшла в притул до ворожих інженерів, які мінували лісосмугу та відпрацювала по ним з автомата.
Інколи бувають ситуації, коли страх противника важливіший за його смерть. Про такий випадок розповів снайпер Богдан: «Мені доводилося спостерігати, як людина бігла вночі з окопу до свого місця дислокації, щоб я по ньому не вистрілив. Він двічі перечепився і впав. Я не заперечую, що я хотів по ньому стріляти. Але ціль я відпустив. Йому явно було боляче. Це показує, що моя робота виконана, що люди на тій стороні бояться, що по них будуть стріляти. На цьому етапі ми показали, що не потрібно зайвий раз показуватися. Страх противника – моя заслуга».
Також була ситуація, коли хлопці були на волосині від смерті, коли виконували завдання у Великій Новосілці. Тоді вони заходили у складі бойової групи в лісопосадку для здійснення розвідки.
«Я зі старшим групи пішов перший з гвинтівкою на плечі. Ми зняли розтяжку, але вона надала інформацію противнику – відбувся хлопок. І нас у лісопосадці з 10 метрів почали розстрілювати. Пощастило, що ми заходили під ранок і там було темно. А в них автомати з механічним прицілом. Цілик з мушкою вони не могли звести. Плюс не могли зрозуміти де ми. І почали насипати з усього, що в них було. Чудом вийшли звідти, навіть поранених не було. Це був азарт», – розповів Олександр.
Бійці також розповіли про професійний етикет та табу.
«У нас є етикет – ми ніколи не стріляємо в ціль, яку не можемо ідентифікувати. Також, коли від нашого пострілу є хоч мала ймовірність, що може постраждати цивільна особа, ми – не стріляємо», – розповів Олександр.
«Свої відпрацювання я принципово не рахую, всі мої знайомі – також. Не хочеться нести за собою такі речі, як скільки я вбив, поранив, скільки в мене відпрацювань, робити зарубки на прикладах. Це некоректно. У будь-якому разі ми знищуємо живих людей. Такі речі не хочеться нести за собою», – розповів Богдан.
За 9 років снайперська професія в Нацгвардії дуже сильно реформувалась та перейняла найкращий досвід НАТО.
«З чого ми почали, ми не відмовилися від радянської тактики роботи снайпера, в ній є раціональні позиції, але не всі. Ми перейшли на гвинтівки, які дозволяють більш професійно стріляти. Ми переглянули підхід до стрільби. Ми переглянули стандарти, ми перейшли на нові калібри. Ми перейшли на натівські поняття, натівські розрахунки – кутові мінути і т.д. Ми намагаємося краще групи збирати. Як було написано в книзі Кріса Кайла: “Цілься в ґудзик – потрапиш в людину”. Так і ми. Ми не цілимось в людину, ми цілимось в щось на ній і гарантовано влучаємо в людину», – поділився снайпер Богдан.
Наші бійці вмотивовані воювати та жадають скорішої перемоги над російською федерацією, адже кажуть, що захищають свій дім.
«Хочеться якомога швидше вигнати ворога з нашої землі. І досягти того, щоб людина з якогось там урюпінська не диктувала тут свої закони», – розповів Богдан.
Пресслужба НГУ
