Військовослужбовець 18-ї Слов’янської бригади Національної гвардії України розповів про один з найбільш вдалих штурмів у його житті.
27-річний Влад — одесит. Воює у складі 18-ї Слов’янської бригади НГУ на Донеччині понад рік. На його рахунку до десяти вдалих штурмів позицій ворога.
Попередній
Наступна
«Зараз проходжу службу в батальйоні «Донбас». Це – найкраще місце, де я служив за останні сім років. Я вже довгий час на контракті та дуже радий, що мені дали можливість ліквідувати окупантів, робити те, що я повинен робити під час цієї війни», – каже Влад.
До повномасштабного вторгнення Влад служив за контрактом, але не мав досвіду бойових дій. З початком повномасштабного вторгнення його життя змінилось.
«У нас всі штурми були дуже вдалими. Під час першого штурму на останньому виїзді ми взяли вісім полонених. Одного з них не врятували, він стік кров’ю. Сім життів ми зберегли для обмінного фонду. Сподіваюсь, їх обміняють на наших бійців дуже скоро», – розповідає військовослужбовець.
За словами хлопця це був найбільш вдалий його штурм. Вдалося все зробити дуже грамотно.
«Вони не хотіли просто здаватись. Їх залякали, що їх будуть катувати, що нібито ми — якісь звірі чи фашисти. Вони бояться нас. А насправді немає ніякого бажання знущатися. Ми не те, що їх не били, навіть психологічно ніяк на них не давили. Просто ставили питання, як вони потрапили на війну. Потім вони, казали, що ми ставимось до них краще, ніж їхнє командування», – зауважив гвардієць.
Всі друзі Владислава мають бойовий досвід, і навіть його дівчина. Молодий чоловік почувається на війні у своїй стихії.
«Я – мотоцикліст, люблю адреналін, і мені не страшно. Страх – це емоція, яку можна відключити. Я раджу всім, хто на фронті, просто спробуйте не думати про те, як вас вб’ють, як вас поранять. Спробуйте думати про те, як ви вб’єте і ви пораните. Просто думайте правильно, як хижак, а не жертва, – радить Влад. Він додає, що саме сміливість, бажання воювати та перемагати, об’єднує групу Владислава. – Ми вже брати. Це назавжди. Навіть після війни будемо завжди один одному допомагати. Ця війна об’єднала нас. Коли я йду у відпустку, то сумую по війні. Мені хочеться на штурм, подобається те, чим я займаюсь».
Під час останнього штурму Владислав та його група ліквідували понад двадцять росіян у бліндажі.
«Ми підійшли до бліндажа, не могли ніяк вибити, бо вхід був лабіринтом. Окупанти не хотіли здаватися в полон. Але потім ми знайшли димохід і я, як Санта Клаус, закидав гранати. Ніби подарунки приніс», — згадує Влад.
За успішну бойову операцію Влада та його побратимів Президент України нагородив орденами «За мужність» III ступеня.
Його особиста мотивація, щоб в майбутньому його діти, рідні та друзі не жили так, як живе ворог. Владислав запевняє, що захищатиме Україну до Перемоги!
