Сергій Білий виконував бойові завдання на Харківщині та пройшов пекло Соледару. Під безперервним вогнем ворога його підрозділ тримав позиції, протистояв диверсантам і виривався з вогняних пасток, демонструючи стійкість, мобільність та взаємну підтримку на полі бою.
Сергій був мобілізований 27 липня 2022 року до лав Національної гвардії України де отримав позивний Білий. Починав службу стрільцем, виконував завдання гранатометника, а згодом став інженером-сапером. З вересня до грудня 2022 року його підрозділ ніс службу на Харківщині, неподалік кордону, утримуючи позиції та спостерігаючи за діями противника.
«На кордоні, знаєте, ми буквально жили з широко розплющеними очима. Інколи ворог тихо підповзав невеликими групами, закладав вибухівку на дорозі чи чатував, коли ми підемо по воду або перевеземо спорядження, — розповідає Сергій. — Не було ані хвилини на перепочинок. Помітили диверсантів — одразу доповідь командуванню, шукаємо, де вони ховаються. Це монотонна, але критично важлива робота: нескінченні перевірки місцевості, постійна зміна маршрутів постачання. Кожна дрібниця рятує життя, інакше противник скористався б першою ж нагодою».
Після оборони кордону підрозділ Сергія перемістили на Бахмутський напрямок. Згодом вони були спрямовані до Соледара, де гвардійці розмістилися в адмінбудівлі, намагаючись закріпитися під безперервним вогнем ворога.
«Ми тільки зайшли в будинок і розгорнулися, як ворог одразу вдарив з усіх боків. Вікна заґратовані — не пролізеш, важко дихати від холоду, а “вагнера” сиплють вогнеметами та гранатометами. Ми трималися, але що далі, то складніше. Здавалося, кожна секунда — це нове випробування», – згадує Сергій.
Сергій відзначає, що міська забудова ускладнює орієнтацію та вимагає максимальної мобільності.
«У місті кожен закуток — загадка. Не знаєш, звідки вискочать наступного разу. Мусиш бути блискавкою, не застигати на одному місці», — каже він.
«У Соледарі, коли почалася пожежа від запалювальних сумішей, ми опинилися ніби у вогняній пастці, — пригадує Сергій. — Дим виїдає очі, вогонь дихає в потилицю. Під ногами горить дерев’яна підлога, над головою – пластикова стеля. Я вже думав: “Якщо не підійде підкріплення, нам кінець”. І раптом чую по рації: наші рухаються до нас. Вони відволікли ворога, а ми скористалися цим і вирвалися з палаючого будинку. Такі моменти вчать цінувати підтримку: коли знаєш, що побратими не кинуть у скруті».
Після кількох днів оборони гвардійці організовано залишили Соледар і вирушили до Полтави для відпочинку та доукомплектування.
«Коли нас вивели на місце дислокації, ми трохи перепочили, — розповідає Сергій. — За 10 днів відновили сили, навели лад у спорядженні, розібралися з технічними питаннями. Тепер ми знову готові до роботи».
Надалі Сергій і його побратими продовжують нести службу на інших напрямках. Досвід стрільця, гранатометника допомагає у всіх ситуаціях, а швидка реакція на зміни в обстановці стала невід’ємною частиною їхньої служби.
Історія Білого показує, що шлях до перемоги складається з мужності, витривалості та віри у своїх побратимів. Кожен крок вперед, кожна врятована позиція — це частина великої спільної боротьби за мир і свободу в Україні.
Група інформації і комунікації Центрального ТУ НГУ
