Нацгвардієць 5 Слобожанської бригади «Скіф» розповів, як кілька місяців виходив з окупації, щоб стати добровольцем, і кого першим побачив на підконтрольному Україні березі Печенізького водосховища.
Понад два з половиною роки гвардієць Микола з позивним Пастир разом з побратимами нищить російських окупантів на фронті. Микола родом з Харківщини, доброволець. До військкомату прийшов одразу, щойно вибрався з російської окупації. На той час троє братів Миколи вже були у війську.
«На тій стороні вже чекали мене брат один і другий. Ми не бачились пів року, вони вже воювали. Тільки почалась війна, вони добровольцями пішли воювати. Вони кажуть: “Треба йти, тому що, ну, цю нечисть треба виганяти. Гарним це не закінчиться. І вони прийняли рішення. Я настільки ними пишався!», – пригадує Пастир.
Йому, щоб вийти з окупації, знадобилось кілька місяців. На початку великої війни він з дружиною та сином гостював у рідному в селі Волохів Яр, це Ізюмський район Харківщини. Родину, розповідає гвардієць, раніше відправив до Харкова. Чоловіків російські військові не випускали. Згодились за хабар у півтисячі доларів США. Окупанти й раніше не гребували так заробляти.
«І вони поставили курс – 25% вони забирали. Щоб отримати готівку, ти маєш перевести на картку їм, а 25% вони у тебе забирають. За 1000 грн, 250 грн тобі треба віддати. Ну, просто віддати, щоб ти з карточки на карточку. І ця сума виросла до 50%. Ну, їсти то ж треба людям, правильно?», – пригадує Пастир, як було в окупації.
У своїй бригаді Микола мав служити у підрозділі забезпечення, втім попросився у командира на бойові виходи в Серебрянське лісництво на Луганщині.
«Знаєте, я знаю просто – як це воно з окопу і дивитися на когось, хто сидить там, це трошки підстьобує з середини. Пішов на позицію, відсидів там з пацанами всю ротацію. Багато чого там було, багато хто не вийшов, багато кого прийшлось винести. Було важко, але ми – красунчики, ми втримали все там!», – розповідає Пастир.
Відповідальності, говорить Пастир, ніколи не боявся. Коли став офіцером, так само пліч-о-пліч з побратимами копав окопи та рив укриття. Вважає, що треба завжди говорити людям правду та поважати солдатів.
«Так, захищають, ідуть, виконують бойове завдання. Вони для мене – титани, я з ними куди завгодно! От повернулись. Таких людей просто не буде більше, не буде! Я вам кажу – це тут найкращі зібралися. Кращі з кращих! Багато вже кого немає і якщо так відбувається, що знову когось втрачаєш, ну це болісно, це як сім’я», – вважає Пастир.
«Чудовий товариш, чуйний. Все, що не попросиш, все зробить. В кращому вигляді! Як командир також всіх чудово розуміє, всі нюанси солдат. Це тому, що сам таким був», – так характеризує свого командира наш побратим Віталій з позивним Циган.
До великої війни Пастир вивчився на ветеринара. Коти та собаки, які приходять на бойові позиції, його підопічні. Серед них і кішка Муся з кошенятами. Побачивши, як вони милі, дружина гвардійця попросила привезти кошеня або двох додому. Пастир з радістю погодився.
Відділення інформації та комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
