Журналісти онлайн-видання «Радіо Свобода» поспілкувались з бійцем бригади «Буревій» Олександром Душаковим, який до вторгнення виконував премʼєрні партії у балетах Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей і юнацтва, а у березні 2022-го року повернувся з Парижу захищати країну.
Для Олександра балет є родинною справою — бабуся, дідусь, мати, дружина та донька присвятили своє життя театральному танцю. Географія його професійних виступів охоплює весь світ, а безпосередньо напередодні повномасштабного вторгнення Олександр приїхав на гастролі до Франції. Олександру було страшно вертатися до Києва, але за його аналогією, якщо, до прикладу, у близької людини трапляється біда, то їдеш до цієї людини, щоб бути поряд.
Я їхав в Україну, щоб щось робити, мені було не важливо що. Коли я прийшов до військкомату, там сказали, що подзвонять, ніхто не подзвонив, і я тоді займався волонтерською діяльністю. Розбір завалів, багато пам’ятників ми закладали в Києві. Потім театр знову відкрився і я повернувся у професію, але паралельно я вступив до ДФТГ. Там я почав знайомитись з військовою справою, бо я не служив, ніколи не мав ніякого контакту зі зброєю. І навесні 23-го року, якась частина наших хлопців з ДФТГ пішли до армії, і я пішов тоді теж», — зізнається боєць.
За словами Олександра він вступив до бригади «Буревій», бо часто збирав гриби у лісі неподалік. Але потрапивши на тривале навчання, пройшовши кілька курсів, він віддав належне рівню підготовки військовослужбовців Національної гвардії, і вважає своїм везінням вибір військової частини. Вже за півроку почалась його перша бойова ротація у Серебрянському лісництві на посаді розвідника.
Я радий, що потрапив до лісу, бо я все життя обожнюю ліс. Відпочивав протягом дитинства в лісі. Це моя улюблена стихія. У моменти психологічного занепаду, коли здавалось, що все, гаплик, то сам ліс мене підтримував. У мене із Серебрянським лісом були свої відносини. Я сприймав його як певну субстанцію, як планету Соляріс з роману Станіслава Лема. Він мені підказував, коли йти, коли не йти, куди йти, куди не йти. Можливо, це, звичайно, якесь самонавіювання, але я в це вірив, і те, що я досі живий, може, це доказ тому», — рефлексує Олександр.
Своїми особистими перевагами тодішній розвідник вважає гарну фізичну підготовку, високий поріг сприйняття стресу та навичку залишатися з холодним розумом під час адреналінової хвилі.
Може поряд вибухнути, я навіть коли треба можу не відреагувати. Коли я повертався до України, то я був готовий. Я психологічно був готовий померти. Це не означає, що мені байдуже на все. Коли ходиш по лезу, то у мене не вмикається паніка. Навпаки, чим гостріше буде ситуація, тим раціональніше і скоріше я прийму рішення. Свідомість вимикається, вмикається підсвідомість і свідомість не заважає. Як це у мене було під час виконання дуже складних партій в балеті», — ділиться своїм досвідом нацгвардієць.
Повернення до своєї цивільної професії Олександр оцінює скептично, і через вік, і тому, що бачить, що війна триває. Разом з тим відчуває, що так само, як балет у нього в крові, так і армія стане частиною його особистості. Боєць звертає максимум уваги на внутрішні недоліки нашого суспільства і вірить, що перемога настане, коли країна зміниться на краще.
Служба інформації та комунікації бригади «Буревій» НГУ
