Сотні метрів обшитих деревом траншей, захищених переходів, замаскованих вогневих позицій. Гвардійці готуються до тривалого протистояння, при цьому добре показали себе у першій фазі російського вторгнення. Ворог не зміг прорвати їхні позиції.

Тягач [МТЛБ] знищили ще у перший день війни, мене тут ще не було. По нас найбільше били САУ та міномети. Весь час нас накривали вогнем [окупанти], коли у Циркунах стояли. Це вже потім цих орків вибили. У пряме зіткнення їхні танки на нас сюди не виходили, бо їх не пускала наша артилерія. Всі колони розбивала вже на підступах до нас. Але ми були готові їх зустріти, все у нас є для знищення бронемашин. Ми організували тут дуже добру взаємодію з ХНУПС [Харківський національний університет повітряних сил], спільно з ними знищили два “Орлани”. Наша зенітна установка не змогла цих “Орланів” дістати. Тоді хлопці приїхали [з ХНУПС], ми для них організували позицію, і вони знищили цілі “Стінгерами”, – поділився гвардієць “Кислий”. Він із захопленням розповідає про своїх бойових побратимів. – Мабуть мінімальна вікова категорія дев’ятнадцять, максимальна – понад шістдесят. Хлопці дуже різні! Є у нас нейрохірург “Док”, який прийшов звичайним парамедиком. Вирвався сюди до нас у землянку, у бліндаж, до хлопців. Воював в “Айдарі”. Є працівник сфери ІТ. Є Володимирович гранатометник, вивчає роботу з артилерійським планшетом, молоде поповнення вчить. Патріотизм в душі надзвичайний. За Харків, за Україну, за нашу Батьківщину — роздеруть на шмаття.

Багато гвардійців на цій позиції мають бойовий досвід. Вони здобули його у різний час та у різних підрозділах протягом останніх восьми років. Декому, навіть, довелося зазирнути смерті в очі.

Ворог вів вогонь саме по наших позиціях. Через вибух [міни] у нас обвалилася частина бліндажа. У мене у скроневу долю влучив уламок від міни. Мене винесли, надали першу медичну допомогу. Я тоді не відчував, ані болю, ані страху. Просто перед очима побіліло. Я думав спочатку, що помер, а тоді зрозумів, що якщо я думаю, то я живий. Лікарі сказали, що мене врятувало те, що в мене важка кістка. Виявилось, що людина моєї статури має бути легшою на десять кілограмів. Хлопці, коли мене виносили, теж казали, що насилу мене евакуювали — дуже важкий був, – ділиться гвардієць Дмитро. Також медики відзначили, що його тканини регенерували швидше, ніж зазвичай. Наразі боєць повернувся у стрій до своїх побратимів.

Спочатку все було жахливо. Через все місто поїхав у військкомат. Там два рази направляли у різні бригади, але все ж таки потрапив у гвардійську частину. Якщо порівняти 14-й та 22-й рік, то різниця відчутна. Там було страшно, але ти розумів, що війна не у всій Україні, що у тебе є тил. А у цій ситуації більше переживаємо за тих, хто в містах. Тому що немає від цього Мордору сховатися”, – розповів гвардієць Олексій.

Поряд з українцями воює громадянин Грузії Лівані. Харків для нього став рідним домом.

Ця війна почалась ще у 1991 році у Грузії. російська федерація після розпаду СРСР намагається знищити суверенні, вільні держави – Грузію та Україну. Я приїхав в Україну як доброволець ще у 2017 році. Воював в АТО, одружився. Я п’ять років вже живу у Харкові. Проти цієї імперії ми разом! Україна та Грузія разом! І буде разом до кінця — ми переможемо обов’язково! – пояснює гвардієць Лівані. Він нагадує, що багато українців воювало за Грузію у 1991 та 2008 році. Цю допомогу його народ не забуде ніколи.

Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України