Колись згадати ровесників Незалежності напередодні головного державного свята для будь-якого медіа було безвідмовним способом зворушити аудиторію: ось перші народжені у вільній державі діти роблять свої перші кроки, ось йдуть у перший клас, ось їм вручають паспорти громадян України… Нині ж 35-річні українці перебувають на піку життя. Іще молоді, але вже досвідчені, зрілі професіонали у різних галузях, саме вони є основним рушієм позитивних змін у суспільстві.
У війську чимало ровесників Незалежності встигли пройти тернистий бойовий шлях від солдатів та курсантів до командирів корпусів, бригад, окремих загонів спецпризначення. Коли Україна з мирної країни перетворилась на країну, що воює, їм було по 23 роки.
Розповімо про чотирьох народжених у 1991 році командирів, чиї імена відомі далеко за межами Національної гвардії України. Їхні бойові заслуги відзначені найвищою державною нагородою – Золотою Зіркою Героя України. Їхні переваги – відкритість до нового досвіду, вільне від стереотипів мислення та відсутність упередженості. Саме такі люди втілюють у життя майбутнє, яке настає щодня.
Той, без кого «Азов» не був би «Азовом»
2014 року киянин Денис Прокопенко щойно отримав диплом Київського національного лінгвістичного університету за спеціальністю «Викладач англійської мови». Та попрацювати за фахом не встиг. Бувши активним уболівальником столичного «Динамо» (його позивний Редіс, як відомо, народився на трибунах стадіонів), Денис вчинив так само, як і більшість його друзів – пішов добровольцем на фронт. До цього юнака спонукали не лише принципи спільноти ультрас, а й вагомі особисті причини. Денис Прокопенко, який народився в Києві 27 червня 1991 року, є нащадком етнічних карелів, його родина дуже постраждала від радянської влади, тож до окупантів у нього був власний рахунок.
11 липня 2014 року Денис Прокопенко розпочав службу в «Азові», що на той час був батальйоном патрульної служби міліції особливого призначення МВС. Опанував фах гранатометника, брав участь у всіх бойових операціях літньої кампанії підрозділу: боях за Мар’їнку, Іловайськ, Широкине. Під час Павлопіль-Широкинської операції у 2015 році командував ротою, а у 2017-му у віці 26 років був призначений на посаду командира ОЗСП «Азов».
З 24 лютого до 17 травня 2022 року «азовці» під проводом майора Прокопенка становили кістяк гарнізону, що тримав оборону осадженого Маріуполя. Провівши 123 дні у російському полоні, Денис Прокопенко серед інших командирів оборони Маріуполя був інтернований на територію Туреччини. Повернувшись у вересні 2022 року в Україну, одразу ж долучився до відродження «Азову», який фактично формувався наново, масштабувавшись до бригади.
Нині бригадний генерал Денис Прокопенко очолює 1 корпус НГУ «Азов». «Азовський» вишкіл став золотим стандартом підготовки ідейного, витривалого та всебічно обізнаного воїна. Чимало принципів та підходів до організації службово-бойової діяльності, що вперше були апробовані в «Азові», успішно використовуються і в частинах, що входять до складу корпусу, і в усій Нацгвардії. Безперечно, успіхи «Азову» є заслугою всього багатотисячного колективу. Та будь-хто в корпусі зауважить, що багато чого ґрунтується на постаті та авторитеті командира:
Друг Редіс – це людина-війна… Він спить, живе війною, нововведеннями, іншим. Ми – ті офіцери, які на нього рівняємося. Бо якщо ми бачимо, що командир 24/7 працює, думає щось нове – тактику, засоби… Ми не можемо опускати руки, будемо відвертими», – каже офіцер «Азову» із позивним Лемко.
Досвід, що конвертується у перемоги
Максим Ярош народився у 1991 році на Харківщині. Вже у шкільні роки хлопець проявляв наполегливість і вмів відстоювати свої життєві принципи. Ці якості та приклад старших друзів, що пов’язали своє життя з армією, спонукали вступити до військового вишу. Його випуск був одним з останніх у мирній Україні. Лейтенант Ярош готувався берегти мир та спокій мешканців міста Маріуполя, очоливши патрульний взвод місцевої частини НГУ. В реальності ж йому довелося одному з перших давати відсіч незаконним збройним формуванням, що намагалися захопити військове містечко навесні 2014 року, а невдовзі брати участь у бойових діях в районі Виноградного та Новоазовська.
Пройшовши відбір до окремого загону спеціального призначення Східного територіального управління НГУ, Максим Ярош воював на більшості напрямків Донецької та Луганської областей, зокрема, в районі Дебальцевого, Часового Яру, Станиці Луганської, Зайцевого. Вісім років гібридної війни стали школою, яка підготувала гвардійця до ще більших випробувань.
Починаючи з 24 лютого 2022 року, гвардієць захищав від ворожої навали Харків, згодом командував штурмовою групою, яка виконувала завдання в різних районах Слобожанщини – в Гоптівці, на Липецькому, Старосалтівському й Вовчанському напрямках, а також у районі Куп’янська, а на початку 2023-го боронив Бахмут. Того ж року він очолив 2 окремий загін спеціального призначення ЦСП «Омега», в якому пройшов такий насичений бойовий шлях.
Побратими цінують полковника Яроша за досвід і вміння швидко ухвалювати точні рішення. А ще його вирізняє професійна інтуїція, завдяки якій було збережено багато життів. Один із таких прикладів – вихід із пораненими з Бахмута. Як командир групи, офіцер повів її не запланованим маршрутом, передчуваючи засідку ворога. Згодом з’ясувалося, що він мав цілковиту рацію.
Хоча такий маневр вимагав подолання значно більшої дистанції по весняній багнюці, ми всі довірилися авторитету нашого командира, і група вийшла неушкодженою», – зауважує офіцер-«омегівець» із позивним Лісник.
Розум спеціального призначення
Максим Небилиця народився 25 липня 1991 року в місті Олександрії Кіровоградської області. У 2008 році здобув середню освіту в навчально-виховному комплексі «Олександрійський колегіум – спеціалізована школа». Проходив строкову службу в частині ППО Повітряних сил ЗСУ. Закінчив Дніпровський державний університет внутрішніх справ, отримавши диплом за спеціальністю «Правознавство». Після початку збройної агресії рф у 2014 році пішов добровольцем на фронт. Виконував завдання в зоні АТО у складі спеціальної роти міліції особливого призначення. З того часу має й свій нинішній позивний – «Тополь». Він зауважує, що уже тоді дізнався про звитяги загонів спецпризначення «Омега» Нацгвардії і поставив собі за мету долучитися до одного з них.
Це прагнення вдалося реалізувати у 2016 році. У 5 окремому загоні спеціального призначення ЦСП «Омега» НГУ підполковник Небилиця пройшов шлях від солдата до заступника командира частини. На кожному етапі він досягав власних професійних вершин і допомагав розвиватися військовому колективу.
З початком повномасштабного вторгнення рф офіцер воював на Вугледарському, Великоновосілківському напрямках, брав участь в обороні Авдіївки, в операціях поблизу села Терни та в Серебрянському лісі, обороняв Покровськ. Він багато разів особисто вів групи спецпризначенців у бій. Водночас професіоналізм та лідерські якості він виявляє не лише під час штурмів чи нальотів на ворожі позиції. На його рахунку – участь у кількох місіях, метою яких був порятунок українських військових. Зокрема, у квітні 2022 року під його керівництвом з оточення на маріупольському напрямку було успішно виведено групу морпіхів.
Вважаю своїм головним досягненням стабільну і відповідальну роботу, без показухи, але з реальним результатом. Той рівень, на якому зараз діє 5 окремий загін спецпризначення Центру «Омега», досягнутий зокрема й завдяки моїм зусиллям. Не тому, що я найкращий, а тому, що працював – чесно, послідовно і з повною віддачею», – зізнається Тополь.
Майстер небесного вогню
Історія Романа Ященка – це шлях від цивільного фахівця до легендарного аса, чиї здобутки стали уособленням нової епохи воєнного мистецтва. До 2022 року Роман не мав жодного стосунку до війська, проте, долучившись до створення Окремого загону спецпризначення «Lasar’s Group», він особисто завдав окупантам шкоди, що вимірюється мільйонами доларів.
Роман народився 10 березня 1991 року в промисловому Кам’янському, що на Дніпропетровщині, але у 17 років переїхав до столиці. Здобувши фах інженера-технолога харчової галузі, він розпочав власну справу, адже завжди мав ділову жилку. Була в житті Романа ще одна пристрасть, яка згодом виявилася пророчою – дрони.
У перші дні повномасштабного вторгнення, коли частина знайомих виїжджала, а інші ставали до лав армії, Роман шукав своє місце в цій новій реальності. Подальшу долю визначив телефонний дзвінок знайомого, який попросив допомогти одному з підрозділів СБУ знаннями про безпілотники. Навесні він приєднався до команди ентузіастів, які допомагали спецслужбі.
Перший прототип українського дрона збирали власним коштом у підвалі родини Ященків, а штабом для навчання став звичайний гараж командира «Lasar’s Group» Павла Єлізарова. Символічно, що свій перший ворожий танк Роман поцілив саме розробкою власної команди – вітчизняним дроном-бомбардувальником «Лазар».
Нині на рахунку «Lasar’s Group» – понад 2 тисячі знищених танків, близько 3 тисяч БМП та понад 40 тисяч уражених цілей. Системні удари групи не просто нищили живу силу, а паралізували логістику й штурми ворога, ставши ключовим чинником стабілізації фронту. Проте сам Роман упевнений: його бойова робота має значення не лише для статистики.
Цифри – це те, що люди пам’ятатимуть через роки. Історія оперує фактами. На кожну з цих 40 тисяч цілей у нас є підтвердження і є людина, яка виконала місію. Люди – на першому місці. На другому – технології. На третьому – забезпечення. Але успіх – це їхнє гармонійне поєднання», – зазначає він.
За матеріалами видання «Гвардія»
