Рідним та близьким військовослужбовців Національної гвардії на Прикарпатті та Закарпатті вручили посмертні нагороди героїв.
Станіслав Зубко повернувся в Україну з-за кордону і вступив до лав Національної гвардії України на початку повномасштабного вторгнення росіян. Гвардієць спільно з побратимами виконував бойові завдання на лінії фронту. Рік тому під час ворожого мінометного обстрілу отримав смертельні поранення. За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України гвардійця нагородили орденом «За мужність III ступеня» (посмертно). Нагороду Станіслава керівники Хустського району Закарпатської області разом з офіцерами Нацгвардії передали батькам гвардійця Сергію і Тетяні Зубко.
«Ім’я Станіслава Зубка навіки закарбовано в пам’яті Національної гвардії України. Його приклад любові до Батьківщини ніколи не буде забутий. Ми дякуємо батькам Станіслава за виховання справжнього патріота, чоловіка і воїна. І обов’язково помстимося агресорам за всіх наших побратимів і за кожну сльозу їхніх матерів», – запевнив начальник штабу Закарпатського підрозділу Національної гвардії України Роман Лехмінка.
У Верховині на Прикарпатті відбулося вшанування пам’яті військовослужбовців, які загинули, захищаючи Україну від російських загарбників. Зокрема, під час заходу відправили молебень за упокій душ полеглих героїв та вручили державні нагороди родинам воїнів.
Михайло Марійчук родом з Верховинщини. Він служив стрільцем у 50-му полку імені полковника Семена Височана Національної гвардії України. Гвардієць загинув 29 березня 2023 року під час артилерійського обстрілу, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Шипилівка Луганської області. Під час заходу матері полеглого гвардійця Вірі Іллівні передали медаль сина “За заслуги перед Прикарпаттям”.
“Немає більшого героїзму, ніж той, що проявляють наші хлопці на передовій. Немає більшого подвигу та жертви, ніж та, яку принесли наші полеглі захисники, борючись зі загарбником, – зазначила голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук. – Ми відновимо нашу країну, обов’язково відбудуємо ті міста й села, які зруйнувала російська орда. Але, на превеликий жаль, не повернемо наших героїв. Це велика рана, що болить усім нам, і вона ніколи не загоїться. Тільки підтримка та любов один до одного зможуть полегшити ці страждання.”
