“Я прийшов з’ясувати, які можуть бути напрямки, коли треба бути готовим до служби. Але того ж дня мені сказали, що мене готові взяти, що вже потрібні люди. Я зібрався і поїхав у Національну гвардію, про яку я до того нічого не знав”, — розповідає він.
Як подолати страх на війні
Психолог зазначає, що на війні бояться всі. Навіть ті, хто стверджує, що не боїться нічого, все одно — боїться.
“Ступінь страху різний. Навіть той, хто каже, що не боїться. Це підсвідома реакція нашого організму. Людина не готова ані вбивати інших, ані помирати”, — говорить він.
Долають страх по-різному. Єдиного рецепта для цього нема: хтось займається спортом, хтось вишиває хрестиком, хтось слухає музику, хтось читає.
“До мого батальйону прийшли чоловіки, віком від 38 років. У них свої звички, своє життя. Їх треба всіх адаптувати до нового виклику. А війна – це стрес. Я всім казав, що ми народилися в такі часи, коли треба покинути свою родину, свою роботу та взятися до іншої роботи. Люди повинні сприймати війну як нову роботу, яку ми мусимо виконувати. Я і собі кажу постійно: це моя нова робота. Ці банальні речі допомагають опанувати страхи. Тоді ти думаєш не про те, що зараз сюди прилетить, а про те, що тобі треба зараз зробити”, — каже Станіслав Зайченко.
Офіцер каже, що і йому буває страшно на війні. Але йому допомагають контролювати свій страх деякі вправи та раціональне мислення.
“Коли людина каже, що вона не боїться, це є однією з реакцій на стрес, коли людина понижує планку небезпеки. Такі люди дуже швидко гинуть”, — вважає психолог.
Для чого психолог на війні
Попри те, що Станіслав Зайченко брав участь у боях, він стверджує, що психолог не повинен стріляти з автомата; він повинен підготувати інших так, щоби вони могли вижити та виконати завдання. При цьому завдання “вижити” ставиться на перше місце.
“На початкових етапах стресу ми можемо скерувати агресію та адреналін, які є в організмі, проти ворога. Якщо людина впадає у ступор, то її можна відразу вивести з цього стану. А якщо не зробити цього, то вона може залишитися в цьому стані кілька годин поспіль”, — зазначає психолог.
Але, за його словами, психологи на лінії зіткнення не виходять. Тому азам психології навчають самих бійців: оцінювати стан побратима та виводити його зі стресового стану.
“А вже після виходу ми сідаємо в коло, обговорюємо те, що відбулося, поранення чи смерті побратимів. Щоби люди змогли пережити те, що було”, — каже він.
Звісно, коли бійці повертаються із завдання, то їм дають можливість помитися, поїсти та виспатися. Але можуть бути гострі випадки.
“Був випадок, коли у військовослужбовця загинув побратим. І він звинувачував усіх. Він був агресивним. Ми дали йому фізичну роботу: пересовувати ліжка, робити ще щось. Наступного дня він прийшов, попросив пробачення. Ми поспілкувалися, поговорили”, — говорить психолог.
Проте бувають випадки, коли психолог не може допомогти. Так, на очах одного дуже молодого бійця, якому щойно виповнився 21 рік, ворожий снаряд влучив у його побратима. Юнак постійно згадував про це. То ж бійця скерували на стаціонарне лікування, згодом з ним працювали психологи та медики. Їм вдалося вивести юнака з цього стану, щоби він не зациклювався тільки на цій втраті.
За матеріалами Суспільне Львів
