З нагоди Дня захисників і захисниць України Президент Володимир Зеленський вручив високі державні нагороди українським військовослужбовцям, почесні найменування, відзнаки та бойові прапори військовим з’єднанням. Вручення відбулося на території Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» в присутності військово-політичного керівництва держави та іноземних дипломатів. Серед нагороджених найвищою відзнакою — званням Героя України із орденом “Золота зірка” — військовсолужбовець Національної гвардії Сергій Харченко.
Указ про нагородження був підписаний 8 липня 2023 року.
Нині за плечима цього мужнього та статного чоловіка понад 30 років сумлінної служби та величезний бойовий досвід, який допомагає нищити ворога та наближати нашу перемогу. Саме із почуття величезної поваги побратими придумали йому псевдо «Дід», лагідно називаючи його дідусем. Щоправда, Дідусь він лише для своїх, для окупантів він − справжня загроза і смерть.
Сергій Миколайович народився 6 лютого 1970 року в німецькому місті Потсдамі, де у складі групи радянських військ служив його батько. 1973-го голова сімейства отримав нове призначення. Родина повернулась до Радянського Союзу, оселившись у місті Комунарську (нині Алчевськ Луганської області). Саме там і пройшло дитинство та юнацькі роки майбутнього Героя.
У старших класах школи хлопець здобув фах вогнетривника на місцевому навчально-виробничому комбінаті та навіть певний час працював на металургійному заводі. Утім мрія стати військовим як батько взяла гору. Двічі Сергій пробував вступити до військового училища, але невдало. Тож коли юнак отримав повістку з військкомату про призов на строкову службу навіть зрадів. Адже завжди вважав, що військо – це важлива школа життя, яку повинен пройти кожен чоловік.
На строковій Сергій Харченко був десантником. Після цього надстроковцем служив у конвойній бригаді внутрішніх військ, а 1995 року став військовослужбовцем полку спеціального призначення «Ягуар». Навесні 2014-го частина увійшла до складу новоствореної Національної гвардії України. 2022 року полк було реорганізовано у 14 бригаду оперативного призначення НГУ.
Разом з однополчанами Сергій Харченко завжди мужньо стояв на захисті рідної країни. У квітні 2014-го він був у числі калинівських гвардійців, які звільнили будівлю Харківської обласної державної адміністрації від озброєних проросійських сепаратистів, запобігши створенню чергової самопроголошеної республіки. Із початком антитерористичної операції брав участь у боях за Семенівку, Красний Лиман, Дебальцеве Донецької та Лисичанськ Луганської областей. Після цього аж до початку російського повномасштабного вторгнення офіцер Харченко регулярно виїжджав на ротації до району АТО/ООС.
Початок великої війни Дід також зустрів на передовій, перебуваючи на бойових позиціях неподалік населеного пункту Очеретиного Покровського району Донецької області. Гвардієць вправно керував підпорядкованим йому підрозділом та підтримував його у постійній готовності до виконання поставлених завдань, основними з яких були ведення спостережних дій, охорона стратегічно важливих транспортних шляхів та оборона взводних опорних пунктів. За словами Сергія Харченка, про те, що назріває новий етап боротьби, стало зрозуміло за кілька днів до 24 лютого 2022 року, коли противник по той бік лінії зіткнення почав не лише активно атакувати позиції українських військових, але й навмисно вражати цивільні об’єкти.
Наприкінці лютого 2022-го підрозділ офіцера Харченка обороняв район Волновахи, де ворог вів активні наступальні дії. Тримати позиції гвардійцям вдавалося до 5 березня. Того дня рашисти пішли в масовану атаку – численну піхоту підсилювали танки, артилерія. Росіян було у рази більше, тож зрештою нашим воїнам довелося відступити на запасні позиції. У тому ж бою Сергій Харченко дістав множинні осколкові поранення нижніх кінцівок, втратив багато крові та був евакуйований до шпиталю.
На лікарняному ліжку Сергій Миколайович довго не витримав. Ледь загоїлись рани, офіцер відмовився від проходження подальшої реабілітації та повернувся до рідного підрозділу, який на той час виконував завдання на Київщині. А після деокупації Київської області знову вирушив на схід, де вже у складі оперативно-стратегічного угрупування військ «Хортиця» брав активну участь у боях за Донбас.
Зокрема, на Луганщині «Діду» та його бійцям випало боронити Сєвєродонецьк, за який з кінця травня велися тяжкі бої. Без відпочинку, сну та хоч кількох хвилин тиші українські воїни тримали майже ціле місто, не даючи противнику жодного шансу взяти їх у кільце. Саме калинівські гвардійці контролювали промислову зону в районі заводу «Азот», який на той час слугував укриттям для цивільного населення. А коли росіяни почали нищити підприємство артилерією, знаючи, що там мирні жителі, наші воїни зуміли організувати евакуацію людей з-під вогню. Після Сєвєродонецька підрозділ Сергія Харченка брав участь у боях за місто Лисичанськ. Ще пізніше бійці «Діда» штурмували село Білогорівку, яке зараз продовжує знаходитись під нашим контролем.
Про результати бойової роботи старший лейтенант Харченко розповідає неохоче. А по правді, скільки рашистів знищив зі своїми побратимами просто не знає – збився з рахунку. Ось лише два епізоди з фронтових буднів «Діда». 7 червня 2022 року у Лисичанську Сергій Харченко з кулемета «поклав» шестеро рашистів. Після завершення стрілецького бою «Дід» разом з трьома саперами висунувся на ділянку, яку треба було розмінувати. Там гвардійці знайшли тяжкопораненого офіцера збройних сил рф. Можна тільки здогадуватись, які емоції вирували в душі у наших воїнів. Але злобу і лють до ворога перемогла людяність і дотримання визнаних світом правил ведення війни. Старший лейтенант Харченко надав пораненому рашисту першу медичну допомогу, а потім зі своїми бійцями евакуював його до наших медиків. Врятований російський офіцер вижив, згодом охоче давав свідчення на допитах співробітникам СБУ.
25 вересня вже під Білогорівкою Дід ще раз вдало поповнив наш обмінний фонд полонених. Того дня Сергій Харченко на чолі групи розвідки провів блискавичний штурм ворожого взводного опорного пункту. В результаті бою було ліквідовано четверо окупантів, ще шестеро здалися в полон.
Не зважаючи на численні бойові досягнення та твердість характеру, Сергій Миколайович надзвичайно скромна людина. Про те, що удостоєний найвищої державної нагороди, він дізнався від своїх побратимів, котрі 8 липня один за одним почали телефонувати і вітати із присвоєнням звання Героя України.
− Для мене це було справжньою несподіванкою. Спочатку я навіть не сприйняв всерйоз їх слова, подумав, що вони вирішили наді мною пожартувати. Повірив у те, що мені справді присвоїли звання Героя України, тільки коли мені зателефонував командир бригади, − пригадує офіцер.
Сергій Харченко вдячний командуванню за високу оцінку його ратної праці. Однак зазначає, що кожен успіх у бою – це важка командна робота і кожен із бійців, з якими він пліч-о-пліч боронить рідну землю від ворога, гідний найвищих відзнак і безмежної шани.
Про плани на майбутнє гвардієць розповідає з оптимізмом та непохитною вірою у нашу перемогу. Уявляє як виховуватиме онуків у квітучій, вільній від російської нечисті Україні та продовжуватиме службу у рідній калинівській бригаді НГУ.
Пресслужба НГУ,
текст біографії Олени Сарських
