Про сімейні традиції та прагнення бути корисним. Про подвиг і врятованого побратима – спогади гвардійця 5-ї Слобожанської бригади.
Максим Молчанов, 22 роки, старший кулеметник одного з бойових батальйонів 5 Слобожанської бригади Національної гвардії України. Пішов служити ще до великої війни, добровільно.
«Позивний мій сам собою утворився. Я люблю все, що пов’язано з автівками. Всі мої хобі – це поратися в гаражі та щось лагодити у власному авто. Зараз у мене BMW, минула була теж цієї марки. То я і став Бумером», – розповідає Максим.
Автівка поки що стоїть у безпечному місці, а сам Максим несе бойове чергування на Харківському напрямку.
Життєвий шлях Бумера одразу мав направленість на військовий однострій. Після школи Максим вступив до Харківського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Правоохоронець», бо мав у планах службу в поліції, де вже на той час служили старший брат та батько. Але далі була строкова служба в НГУ, під час якої наш герой підписав контракт.
На питання чому саме НГУ, а не поліція, як було задумано, Максим не вагаючись відповів:
«Я був налаштований на патрульну службу в поліції, як брат, але у Нацгвардії також є аналогічний напрямок.. Я й залишився, бо вже трохи знав цю службу зсередини, мій вибір був свідомим».
Бажання служити у силових структурах часто успадковується як сімейна риса, та стає внутрішньою традицією. Батьки мають бути прикладом для своїх дітей і коли так дійсно трапляється, питання про вибір своєї справи часто навіть не стоїть. Подальші вчинки та почуття себе на своєму місці підкажуть, чи вірним був обраний шлях.
«Повномасштабне вторгнення я зустрів вдома. У мене в цей день був вихідний і тут все почалося… Я залишив машину батькам та поїхав громадським транспортом до своєї частини. Перший час ми обороняли Харків по всьому місту, блокпости різні та не лише. Все було серйозно»,- продовжує згадувати Бумер.
Цікаво, що нещодавно хлопця було представлено до державної нагороди. Гвардієць докладно розповів свою історію, яка трапилась у квітні цього року під Кліщіївкою.
«По нашій позиції відпрацювала броня (бронетехніка противника із важким озброєнням — авт.) і сильно пошкодила укріплення. Після того, як вогонь стих, ми почали будівництво знов – це вже майже рутина на нулі. Нас прикривав наш дрон. Раптом повідомляють, що в нашому напрямку висунулася ворожа піхота. Ми двома двійками вирушили на перехоплення. Пройшли доволі далеко, метрів 400, а то й більше. Бачимо військових. Спочатку не зрозуміли хто є хто – здалеку перекрикувались російською мовою. Ті кричать, що «свої», але щось не те. І тут вони себе видали – не ту бригаду назвали. Ми не вагалися – добрий вечір вам, Слава Україні!!! І понеслося. В перші ж моменти ми їх добряче потріпали, у них втрати були, а тоді в іншої двійки проблема сталась. В одного заклинив автомат, а в іншого теж щось не дуже працювало. Стріляв через раз. Вони відкотилися, ми їх прикрили, а коли відхід почали вже ми, то побратим Субару наступив на щось, скоріше за все на «лєпєсток», і далі вже йти не міг. Я тягнув його на собі метрів п’ятсот, піднятися було неможливо, дуже щільний вогонь вже по нас був, кулемет і міномети нас крили. Дотягнув друга, далі на евакуацію його відправили. Вижив хлопець. А ми відбили штурм», – закінчив розповідь гвардієць.
Максим Молчанов був представлений до нагородження медаллю «За врятоване життя».
Відділення інформації та комунікцаії Східного ТУ НГУ
