Двадцятирічний боєць Олександр родом з Херсона. Його рідне місто нині знаходиться під окупацією. Перший день повномасштабного вторгнення боєць зустрів на Луганщині. Бої за Рубіжне та його околиці стали історією війни для Сашка.
Взагалі я дуже міцно сплю. Однак ранок 24-го лютого мій сон зумів розвіяти. Точніше та канонада, яка розпочалася в перші години вторгнення російських окупантів. Ми знаходилися на одному зі взводних опорних пунктів, коли поряд з нашою позицією почали розриватися снаряди ворожої артилерії», – розповідає Олександр.
Тоді гвардійця з його побратимами оперативно вдалося вивести із небезпечної зони до військової частини в Рубіжному. Певний час було чути тільки звуки боїв поза містом. Однак на початку березня почалися ворожі артобстріли цивільної інфраструктури.
А потім окупанти дісталися і до нашої частини. Звуки «виходів» та «приходів» вже було чутно не десь далеко, снаряди прилітали прямісінько до нас на містечко. Власне тоді й почалася наша участь в активній обороні міста. Ми взяли під контроль стратегічні об’єкти. Для мене таким став один із мостів між Рубіжним та Сєвєродонецьком. Наше завдання було чітким та лаконічним – не пустити ворожі колони через цей міст. Власне, до певного часу нам це успішно вдавалося робити», – ділиться гвардієць.
Обороняючи цей міст Олександру довелося відзначити свій 20-й день народження. Власне, та автомобільна артерія, каже гвардієць, чи не до останнього була під контролем захисників Рубіжного. Там же він фактично побачив та оцінив бойову підготовку та військову «амуніцію» деяких ворожих підрозділів.
Дуже потужно увесь часто по місту працювала ворожа артилерія. Звісно, у відповідь отримували «на горіхи» і від наших хлопців із серйозних калібрів. Однак подекуди дивувала піхота противника. Точніше їх спорядження. Відсутність шоломів та бронежилетів – таке було дивно бачити при такій інтенсивності бойових дій. Ми інколи жартували – ось така вона, «своєрідна і потужна друга армія світу», – каже Олександр.
Нині гвардієць відновлюється та проходить лікування на Сумщині. Він щиро переконаний – перемога України неминуча:
Рубіжне, і мій рідний Херсон ми обов’язково собі повернемо. Бо ми стоїмо за свою землю, а окупанти її лише руйнують. Вони думають, що ми поступово виснажуємося, а ми навпаки – здобуваємо необхідні навички, загартовуємося злістю та ненавистю. І от усе це ми зберемо в кулак і крок за кроком повернемо кожен сантиметр нашої землі. Бо шляху назад немає. Лише вперед, лише до перемоги».
Група інформації та комунікації військової частини 3051 Національної гвардії України
