26-ти річний молодший сержант Река Максим на позивний Кислий навчався у Словаччині, отримав там посвідку на проживання та вищу освіту. Переїхав до Відня (Австрія), де почав працювати на кухні. Мав власний бізнес – кав’ярню. Згодом отримав роботу в п’ятизірковому готелі, кар’єра швидко пішла вгору та Максима призначили шеф-кухарем. І це все у 22 роки.
“Настав переломний момент в житті, дивився новини й розумів — я потрібен вдома. Коли приїхав, то, не вагаючись, пішов до військкомату, де сказали, що необхідно пройти строкову службу, – згадує Максим. – Тоді одразу прийняв рішення, що буду служити. Потрапив в одну з частин Збройних Сил України, де через три дні відправили навчатись на командира танку. Після чотирьох місяців, повернувся в підрозділ, а там призначили на посаду зв’язківця”.
Прослуживши пів року на посаді оператора автоматичної системи управління зв’язку “Дніпро”, Максим підписав контракт в новій частині ЗСУ, яка відповідала за радіоелектронну боротьбу. Саме після цього побачили його здібності до навчання.
“Вирішили, що я стану першим куратором в Україні на новому комплексі. Це була харківська експериментальна розробка. Три тижні навчався, а потім сів одразу за машину. Далі перша ротація в Донецькій та Луганській області на вісім місяців. Там вперше познайомився з військовослужбовцями Національної гвардії України. Ми плідно співпрацювали, і вони запевнили, що такі воїни потрібні для підрозділу. Запропонували службу в лавах ОЗСП “Азов”. Недовго думаючи, написав рапорт про перевід”, – розповідає Кислий.
Тоді гвардієць потрапив на випробувальний термін. В полку побачили теоретичні та практичні здібності військовослужбовця, жагу до нових знань. Через досить короткий термін часу, воїна направили до Світлодарську, що на Донеччині:
“Потрапив на лінію фронту, зразу почав працювати, використовувати всі свої навички зв’язку в радіоелектронній боротьбі. Тоді вперше “познайомився” з дронами. Загалом два з половиною роки пробув на лінії зіткнення”.
Під час виконання бойових завдань Максим отримав важке поранення, і відправився на лікування, реабілітацію. Як розповідає гвардієць, психологічно важко сидіти за паперовою працею, коли маєш такий колосальний досвід. Отримав інвалідність другої групи та у 2021 році звільнився з лав Національної гвардії.
“Після звільнення, поїхав до Києва, почав там працювати. Відкрив заклад в центрі столиці, на Хрещатику і почав будувати таку кар’єру бізнесмена. Але друга хвиля світової пандемії призвела до можливого закриття. Приклав багато зусиль, аби залишитись на “арені”, – посміхаючись говорить Максим. – Пам’ятаю, на Новий рік гарно відпрацювали, все вже йшло добре. В жовтні 2021 року купив квартиру в місті Ірпінь. На той час там було дешевше, ніж в Києві”.
Насолодитись новою домівкою та спокійним життям, на жаль, не вийшло, адже 24 лютого 2022 року країна-терористка розв’язала криваву війну проти вільного та незалежного народу.
“З жахом згадую ті дні. Вже нема квартири. 28 лютого ракета влучила у двір мого будинку. Три під’їзди зруйновані. З того часу ще не був вдома. З Києва не міг виїхати два дні. Були просто пробки такі, що не мали змогу виїхати на дорогу. Тоді ввели комендантську годину на дві доби. Ми дочекалися її кінця і вже чую вибухи, постріли зі стрілецької зброї. Зібрав свої та дружини речі, сіли в машину, і я почав вагатись, їхати – не їхати, коли в мене теща живе в Димарі, трохи далі від Ірпеня. У них вже ворожі танки у дворі стояли. Навіть не зміг поїхати їх забрати. Все було зруйновано. Туди під’їздів немає. Родичі виходили пішки п’ять кілометрів, потім їх забрав”.
Саме так гвардієць з родиною на повній машині доїхали до Києва, а звідти він виїхав до Одеси, де вдягнув екіпіровку, броню і пішов у військкомат. Так Максим знову потрапив до лав Національної гвардії України, в 11 бригаду імені Михайла Грушевського. Став навідником в артилерійському підрозділі, а після злагодження, поїхав в Миколаївську область:
“Повернулись з ротації й в бригаді створюється новий підрозділ — взвод безпілотних літальних апаратів. Так я опинився на тій посаді, де я зараз служу. Загалом вже було 3-4 ротації на лінію зіткнення в Запорізькій, Херсонській та Миколаївській областях”.
Наразі Максим вже бачить суттєві зміни, порівнюючи службу на початку і сьогодні:
“Зараз більше практики, а волонтери це реально круті люди, котрі можуть дістати буквально все необхідне. Тобто зараз реально помітив, що все дуже оперативно, раніше набагато довше. Коли ти довго займаєшся теорією, проходить певний час і все йде до вигорання”.
Зараз гвардієць створює курс щодо навчання пілотів БПЛА. Наших “очей” на фронті і в тилу противника. Щодня ми наближаємо нашу Перемогу і тільки зміцнюємо силу духу українського народу.
Слава Україні!
Група інформації і комунікації Південного ОТО
