Повномасштабне вторгнення застало Костянтина Малика під Покровськом. Тоді гвардієць на псевдо Малюк зі своїм підрозділом виконував завдання в Торецькому, Донецької області.

«О 4:30 ранку почали бомбити Краматорськ. Ми подумали, що то звичайні роботи на шахтах. А вже о 8-й подзвонили зі штабу: «Пацани, війна!» — згадує нацгвардієць.

Перший бій

Його перший виїзд став справжнім випробуванням. Близько п’ятої ранку він разом з побратимами прибув у Волноваху. Там його зустрів артобстріл.

«Це були перші мої хвилини на справжній війні. Я злякався. Стояв, застигши під деревом. Підійшов товариш, жартом вивів із ступору», – розповідає Малюк.

Дев’ять днів безперервних боїв, потім наказ зайняти позицію для спостереження. Саме тоді танковий снаряд влучив у стіну поруч із ним. Його завалило уламками.

«Перша контузія. Скотився вниз по сходах. Побратими привели мене до тями. Ми були останніми нацгвардійцями, що виходили з Волновахи. Евакуювали поранених на машині, а самі бігли пішки. Нам пощастило вижити», – ділиться спогадами чоловік.

Бої за Мар’їнку

З Волновахи їх передислокували в Курахове, потім у Степне. Там вони переслідували відступаючого ворога, але опинилися під вогнем уже за містом. Далі – Мар’їнка.

«П’ятеро нацгвардійців і двоє військових ЗСУ тримали оборону три дні без зв’язку, без води, без їжі. На четвертий день на вулицю виїхали два російські танки і почали розбирати будинки, за якими ми тримали оборону», – згадує гвардієць.

Коли снаряд влучив у останній будинок, Малюк втратив побратима.

«Його розірвало у мене на очах. Нам довелося відступити. Дійшли до середини міста і там закріпилися. Бої були настільки близькими, що можна було битися кулаками. Там був один з росіян з позивний Чіча. Щоранку виходив і кричав: «Здавайтесь!» Але його час швидко закінчився».

Робота «дронщиків»

З 2023 року Малюк воює вже у складі підрозділу безпілотних авіаційних комплексів. В основному працюють по піхоті ворога, коригують артилерію, виконують розвідувальні місії.

«Наші дрони – це наші очі. Без нас хлопці не знають, коли їх штурмують. Ми це все намагаємось передбачити, передати інформацію, щоб вони були готові».

Зараз Малюк знову повернувся туди, де почалася його війна – під Покровськ.

«Росіяни, як мурахи. Одного вбив – четверо вилізли. Ми постійно працюємо дронами, скидаємо снаряди, намагаємося їх нищити. Вони живучі, навіть поранений може протриматися кілька днів і нанести шкоду нашим хлопцям».

Мотивація і майбутнє

Що змушує Малюка залишатися на війні, не відступати та не здаватися? Бажання захистити Батьківщину.

«Я віддав занадто багато, щоб просто піти. Занадто багато моїх друзів полягло. Я захищаю свою землю, свою родину і не зупинюся. Якщо доведеться, я буду воювати і шостий, і десятий рік», – каже мужній воїн.

Зараз він займається підготовкою нового покоління «дронщиків». Війна триває, і досвідчений гвардієць Малюк готується до наступного виїзду. «Ми не можемо зупинятися. Поки ми є, буде жити Україна», – підсумовує нацгвардієць Костянтин Малик.

Група інформації і комунікації Західного територіального управління