Гвардійці Владислав та Віктор розповіли, як потрапили до армії, на якій техніці воюють і що їм подобається у роботі.
Владислав — командир ремонтного взводу бронетехніки 5 Слобожанської бригади. Має позивний Маленький ЗІЛ. Служить з 2018 року, пішов по стопах батька. Має державні нагороди за участь в АТО та за звільнення Харкова.
“Свій позивний отримав так: їздив майже всю службу на ЗІЛах — 131-му, 130-му. ЗІЛ – великий, а я – маленький, і ось прилип до мене позивний ЗІЛ. А всі, хто знає, говорять Маленький ЗІЛ”, — ділиться Владислав. Згадує, як потрапив під обстріл під Кремінною. – Був у мене 131-й ЗІЛ. Тягнув я підбиту техніку, ще були поранені хлопці у мене в кузові. І по мені був обстріл, було влучання в кабіну, в кузов, де лежали поранені. Бездоріжжя, ніч, почув вихід — і вже прихід. Казали хлопці, вони бачили самохідну артилерійську установку “Нону”. Ось з неї по нас стріляли. 40 кілометрів їхав, і ще й сховався під нижню частину кабіни, визирав і руками натискав педалі, щоб скоріше виїхати звідти. Хлопці живі. Я їх вивіз на евакуацію, і повернувся назад, на позиції. Воно затягує з роками, більше-більше-більше закохуюся в автомобілі й техніку. Встановлення нової гусянки, траки, катки — раніше у голові не вкладалося, як це робити. Зараз вже я знаю, як, що й до чого. І ночами, і цілодобово, не вилазиш з-під машини, бо розумієш, що завтра вона повинна там бути”.
Маленькому ЗІЛу доводиться ремонтувати не лише свою техніку, але й російську трофейну.
“Це — МТЛБ. Тут стоїть двигун ЯМЗ “вісімка”, гусінь болотна стоїть — ця машина розроблялася для болотних місцевостей. Була наших ворогів, уже наша. Тікали, кинули її з повним баком пального, боєкомплект був, їхні речі були. Ми побачили, спробували, що вона запускається, й поїхали на ній. На душі легше стає. Раніше вона по нас била, зараз бумеранг повертається. Їхньою ж технікою будемо їх добивати”.
Вивозить пошкоджену техніку Віктор на позивний Арсік. Він – водій трала.
“Це – трал Нацгвардії, я на ньому працюю. Завдовжки він 23 м 60 см, ну, потягнути може 50 тонн максимально. На нього стають дві машини. Тобто дві бойові машини плюс трал — це вже “жирна” ціль, можна дістати. Тільки вночі й треба їздити. Мені подобається. Дорога, ну і весь цей процес водійський. Я водієм працював з 1986 року, це я тоді в армію пішов, – розповідає Арсік. Вдруге до війська він потрапив вже після повномасштабного вторгнення. – “Я був під окупацією. Вовчанський район, село Хотімля. У нас 24 лютого 2022 року в обід вже була російська колона техніки. А коли нас звільнили, я пішов добровільно. Щоб більше окупації не було”.
У водіїв та механіків 5 Слобожанської бригади завжди вистачає роботи. Їх дуже цінують, бо вони нерідко проявляють дива винахідливості, повертаючи у стрій пошкоджену техніку.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
