Інженерно-саперні підрозділи є фундаментом усієї системи оборони – від переднього краю до тилу. Сучасна технологічна війна постійно ставить перед ними нові виклики, головний із яких – активне застосування БпЛА. Цей чинник докорінно змінив класичний підхід до інженерної справи та змусив фахівців працювати по-новому, щоб і надалі берегти життя побратимів, завдавати втрат ворогу та сповільнювати його просування.
Без голлівудських штампів
В уявленні більшості людей завдання інженерних підрозділів зводяться лише до мінування та розмінування. Усі бачили в кіно, як сапери ювелірно працюють із кольоровими дротами й підривачами. Насправді ж спектр завдань військових інженерів завжди був значно ширшим: від інженерної розвідки місцевості до зведення переправ, будівництва та обладнання найрізноманітніших військових об’єктів. Сьогодні це коло завдань розширилося ще більше й охоплює, зокрема, модифікацію боєприпасів для БпЛА.
Бойова робота саперів Національної гвардії далека від образу, сформованого масовим кіно. В умовах дронової війни дедалі більше місій вони виконують дистанційно. Для виявлення мін застосовують розвідувальні безпілотники, а їхнє знешкодження здійснюють скидом або ударом FPV-дрона. У таких надскладних умовах сапери допомагають піхоті заходити на позиції та виходити з них, проробляючи «коридори» у замінованих ділянках та загородженнях противника.
Окрім розмінування за допомогою БпЛА, деактивацію вибухонебезпечних предметів виконують завдяки різним моделям роботизованих комплексів. Оскільки противник створює вкрай підступні комбінації мінувань, поєднуючи штатні боєприпаси із саморобними, військові й цивільні наражаються на критичні ризики. Тож замість того, щоб наближатися до вибухового «сюрпризу» особисто, сапери можуть направляти на ці завдання наземні роботизовані комплекси. Стягнути міну кішкою – найпростіше, на що здатен такий робот.
Окрім знищення нерозірваних боєприпасів та авіабомб, до обов’язків інженерів додалося розмінування збитих чи «посаджених» ворожих дронів, а також апаратів-«ждунів» на шляхах пересування. Якщо ж постає завдання дослідити певний зразок ворожих технологій, то «ручної роботи» в безпосередній близькості від нього вже не уникнути. Трапляються й випадки, коли від вибухонебезпечних предметів необхідно зачистити позиції своїх побратимів. Тоді сапери, як і піхотинці, пішки долають «кіл зону» по дві-три доби з усіма супутніми ризиками.
Враховувати тотальний контроль дронів доводиться під час інженерної розвідки місцевості й окремих об’єктів, оцінювання водних та інших перешкод, прохідності доріг, стану мостів.
Діяти розосереджено й обачно, пересуватися приховано, використовувати погодні умови на свою користь – усі ці ази виживання на передовій стали обов’язковими і для військових інженерів.
Нові реалії війни стимулювали створення на базі інженерних підрозділів польових майстерень для вдосконалення боєприпасів під потреби роботи з БпЛА. 3D-принтери дають змогу модифікувати їхню форму, друкуючи корпуси чи хвостовики для покращення аеродинаміки, а також створювати вдосконалені механізми скиду.
«Віддалена робота» для сапера
Дистанційне мінування перетворилося на один із ключових елементів оборонної стратегії України. На початку повномасштабного вторгнення рф ця технологія була практично недоступною для українських військ. Станом на початок 2022 року вони мали вкрай обмежені можливості: радянські комплекси УМЗ («Універсальний мінний загороджувач») діяли лише на дистанцію 100 метрів. Реактивні системи залпового вогню «Ураган» могли запускати снаряди з протипіхотними мінами ПФМ-1С («Пелюстка») на відстань до 35 кілометрів. Проте Україна на той час дотримувалася Оттавської конвенції щодо заборони застосування, накопичення, виробництва та передачі протипіхотних мін та вже знищила понад 3 мільйони таких мін, що суттєво обмежило наявний арсенал. Процедуру виходу з угоди було розпочато у липні 2025 року. Росія ж до цієї конвенції ніколи не приєднувалася і ще з початку гібридної агресії на Донбасі використовувала заборонені в цивілізованому світі боєприпаси.
Ситуацію частково виправило надходження допомоги від міжнародних партнерів, зокрема 155-мм снарядів RAAM-S, здатних доставляти протитанкові міни на відстань до 16 кілометрів, та реактивних касетних снарядів AT2 SCATMIN для РСЗВ іноземного виробництва із дальністю до 38 км. Це дозволяло зупиняти ворожі колони або сповільнювати їхній рух, перетворюючи бронетехніку на легку здобич для української артилерії. Однак західні засоби ураження постійно залишалися в дефіциті.
Урешті завдання дистанційного мінування перебрали на себе безпілотники. Тепер інженерно-саперні групи активно працюють із важкими дронами-бомберами, здатними нести й скидати танкові міни та інші боєприпаси на укриття й техніку противника. Доставку мін забезпечують і наземні роботизовані комплекси. Їх також застосовують як камікадзе для підриву будівель, укріплень чи бліндажів. Якщо противнику вдається очистити частину мінного поля, дронарі-мінери можуть оперативно «засіяти» цю ділянку знову.
Стримувати російські війська допомагає поєднання вибухових і невибухових загороджень. Останні ефективно зупиняють або сповільнюють просування ворожої техніки та піхоти. Серед них – протитанкові рови, надовби, ескарпи, контрескарпи, «їжаки» чи тетраедри («зуби дракона»), спіралі єгози та малопомітні дротяні перешкоди («плутанка»). Характер сучасної війни, в якій танки перестали бути головною ударною силою прориву, вимагає, щоб загородження успішно протидіяли штурмам на швидкісній та маневровій техніці – мотоциклах, квадроциклах, багі.
Грамотно будувати, правильно руйнувати
За роки повномасштабної війни підходи до зведення та облаштування фортифікаційних споруд радикально змінилися. Якщо станом на початок 2022 року Сили безпеки й оборони України будували великі опорні пункти для рот і взводів, то тепер ідеться про позиції, призначені максимум для одного відділення. Засилля FPV-дронів, що атакують укриття з високою точністю, зумовило нову архітектуру оборони.
Переважно піхота тримає фронт, живучи у так званих «лисячих норах», які вміщують від двох до чотирьох військовослужбовців. Мережа таких вогневих точок та укриттів має бути розосередженою, щоб уникнути одночасного ураження великої кількості особового складу. Вона замінила лінію бойового зіткнення, якої у звичному розумінні більше не існує.
Класичні відкриті траншеї відійшли в минуле. Більшість ходів сполучення інженерні підрозділи змушені «зашивати» суцільними або частковими перекриттями – передусім для захисту від ударів FPV-дронів та скидів боєприпасів. Антидронові сітки та металеві ґрати стали необхідним елементом облаштування бліндажів і «нір»: боєприпас ворожого БпЛА має детонувати ще до контакту з основним укриттям.
Маскування позицій від аеророзвідки – не менш важливий складник підготовки оборонних рубежів. Розбити силует фортифікаційної споруди на місцевості допомагають багатошарові маскувальні сітки. Для протидії ворожим тепловізорам і нічним дронам використовують термоізоляційні тенти та спеціальні матеріали, що поглинають інфрачервоне теплове випромінювання.
На інженерні підрозділи покладено й завдання зі створення хибних позицій: будівництво макетів бліндажів, окопів і бронетехніки із застосуванням імітаторів теплового випромінювання. Такі обманки привертають увагу ворожої розвідки й змушують противника витрачати дрони, КАБи та артилерійські боєприпаси на порожні об’єкти і муляжі.
На інженерні підрозділи покладено й завдання зі створення хибних позицій: будівництво макетів бліндажів, окопів і бронетехніки із застосуванням імітаторів теплового випромінювання. Такі обманки привертають увагу ворожої розвідки й змушують противника витрачати дрони, КАБи та артилерійські боєприпаси на порожні об’єкти і муляжі.
Звісно, місія військових інженерів – не лише грамотно будувати, а й правильно руйнувати. Передусім – мости і переправи, будь-які будівлі, які ворог може використати для укриттів, накопичення живої сили чи зберігання боєкомплекту.
Фахівці інженерно-саперної справи мусять невпинно вдосконалювати власні підходи з огляду на розвиток технологій та швидку еволюцію бойових дій. Один із нових вимірів війни – бої, що тривають під землею. Зокрема, про них говорив командир 2 корпусу НГУ «Хартія» бригадний генерал Ігор Оболєнський під час виступу на форумі «Yalta European Strategy» у вересні 2026 року.
На сьогодні у зоні відповідальності «Хартії» поле бою пішло під землю, – підкреслив він. – Ми почали воювати під землею! І там теж використовуємо дрони. Війна ставатиме ще більш технологічною.
Бойові дії, які ведуться не лише в небі та на землі, а й під землею, – це новий виклик для військових інженерів. Практика створення підземних ходів для сполучення між позиціями, виходу до точок евакуації чи підвозу боєкомплекту стає дедалі поширенішою. Їх облаштування, укріплення та освітлення потребуватимуть нових технологічних рішень і винахідливості.
Попри постійне полювання з неба та підступну тактику противника, інженерно-саперні підрозділи Нацгвардії залишаються надійною опорою, на якій тримається стійкість війська. Змінюються технології, ворог удосконалює смертоносне залізо, але основа інженерно-саперного фаху – холодна витримка, знання і точний розрахунок – залишається незмінною.
За матеріалами видання «Гвардія»
