Снайпер з позивним Козак розповів про участь його бойової групи в оборонних операціях на Харківщині та у Бахмуті. Повномасштабне вторгнення російських окупаційних військ він зустрів у складі окремого загону спеціального призначення “Омега” Східного оперативно-територіального управління Національної гвардії України. Його командиром та наставником був Герой України підполковник Орлов, який поліг під час оборони Харкова.
Козак — досвідчений офіцер-спецпризначенець. В ОЗСП “Омега” багато років. Починав кулеметником та гранатометником. На момент повномасштабного вторгнення входив до групи снайперів. Ситуацію ранку 24 лютого передчував, тому сприйняв холоднокровно.
“Першого ж дня зі своїм напарником – заступником командира загону — отримав завдання виїхати на окружну дорогу Харкова у районі виїзду з Дергачів. Там вже був блокпост 3 бригади оперативного призначення. Ми постійно отримували інформацію, що у наш бік рухається бронетехніка, і мали відсікати ворожу піхоту. Але передові підрозділи Збройних сил України цю колону знищили. За два дні ми приєдналися до групи підполковника Орлова. Основним нашим завданням стала розвідка. Снайперської роботи тоді не було. Потрібно було збирати максимально точну інформацію про дії та положення сил ворога. По суті, на той момент було невідомо, що творилося за окружною, де стояли наші крайні рубежі”, – розповідає спецпризначенець Козак.
У перші тижні повномасштабного вторгнення панував хаос. Подекуди ворог знаходив слабкі місця в українській обороні та проривався до Харкова. Але гвардійці своєю чергою теж намагалися знаходити зони, які росіяни не контролювали. Це вимагало величезного ризику.
“П’ятого березня виїхали на розвідку у районі населеного пункту Елітне на двох цивільних машинах, і вискочили просто на голову колони бронетехніки росіян. У дозорі був танк Т-72. До нього було метрів двадцять. До найменших дрібниць пам’ятаю обличчя танкіста, який дивився просто на нас. Тоді здалося, що ми не мали жодних шансів, адже там було ще штук двадцять БМП. Та видно, що Вищі Сили мали інші плани на нас. Цей танкіст раптом показав жестом, щоб ми розверталися. Ймовірно він просто помилився, не зрозумів, що ми українські військові. Нас, фактично, врятувало, що перед ми зняли жовтий скотч зі скла. Ми розвернулись, від’їхали й передали координати тієї колони нашим артилеристам. Декілька одиниць техніки тоді їм вдалося знищити, — згадує Козак. І додає, що такі небезпечні рейди стали буденністю. З них вони нерідко поверталися з цінними трофеями, документацією противника, полоненими. — Трохи раніше, під Кутузівкою було розбито колону російських військ і ми звідти привезли “Камаз” та “Урал”. У першому були боєприпаси до важкої вогнеметної системи “Буратіно”, а в іншому – щити, кийки росгвардії”.
Серед найбільш гірких спогадів перших місяців повномасштабного вторгнення — події 7 березня. Тоді снайпери харківської “Омеги” втратили свого командира.
“Рухалися до Старого Салтова цивільними авто через блокпост на “Розі Вітрів”. Його вже штурмував загін ГРУ [Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС рф]. Підполковник Орлов наказав зайняти позиції. Десь на дистанції ста метрів я поклав росіянина зі снайперського комплексу. Проте за кілька хвилин я дізнався, що у цьому бою загинув наш командир Орлов. Бій тривав десь до 16 години. Серед військовослужбовців 3 бригади оперативного призначення теж були втрати, бо дуже крила артилерія ворога”, – говорить гвардієць.
Після загибелі Орла Козак досить часто чергував як снайпер на блокпості біля “Рози Вітрів”. Невдовзі росіяни почали втрачати ініціативу на Харківщині.
“Наша група брала участь у звільненні Кутузівки разом з іншими підрозділами Нацгвардії, Збройних сил та Національної поліції. Ми мали провести штурм та зачистку населеного пункту від російських солдатів. Після цього підрозділи Збройних сил мали зайняти рубежі на східних околицях цього села. Ми заходили, фактично, “на плечах” росіян, які в той момент почали виходити з іншого боку Кутузівки. Свій відхід вони прикривали артилерійським вогнем, працював танк. Нам довелося розосередитися. Тривав обстріл, але ми почали перевіряти кожен будинок, як нас вчили роками, щоб ніде не залишилось ворога. Коли ми почали відходити назад до контрольної точки, ми потрапили під ворожий обстріл двох пар гвинтокрилів, що працювали “нурсами” [НУРС, або НАР — з рос. некерована авіаційна ракета]. Врат ми не зазнали, але відчуття було вкрай неприємним”, — ділиться Козак.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
