«Пані старший лейтенант, ви прийшли до війська чоловіка собі знайти чи грошей заробити?» — таке запитання пролунало п’ять років тому на адресу Вікторії Симоненко, яка на той час обіймала посаду заступника командира роти. На жаль, і досі жінки у війську стикаються з подібними фразами. Сьогодні майор Вікторія Симоненко — офіцер із гендерної інтеграції служби соціального супроводу Київського інституту Національної гвардії України, і її робота — ламати систему гендерних упереджень.

Майор Вікторія Симоненко свого часу стала першою жінкою, яка виконувала обов’язки чергового військових нарядів у 11 бригаді імені Михайла Грушевського (м. Одеса)

Шлях до змін

Офіцери з гендерної інтеграції у секторі безпеки та оборони України з’явилися у 2025 році, спершу саме в підрозділах Національної гвардії. За ініціативою командування НГУ було введено 10 таких посад у територіальних управліннях, навчальних центрах і бойових підрозділах. «Це що, тепер буде окремий офіцер по жінках?» — такі слова Вікторія Симоненко чула не раз, коли отримала призначення на нинішню посаду. Не раз доводилося пояснювати, що ці нововведення не лише для жінок. У війську тебе мають оцінювати не за статтю, а за професійними якостями. Бо й досі у багатьох викликає подив, що жінка може бути, приміром, командиром бойового підрозділу. Не менше здивування викликає і той факт, що чоловік може піти в декрет. Але сьогодні це реалії життя, які відповідають демократичним цінностям передових держав світу, до числа яких Україна прагне потрапити.

Для майора Симоненко подібні історії з упередженням не абстрактні. Вона відчувала це на собі час від часу впродовж службового шляху від заступника командира патрульної роти до заступника командира батальйону в 11 бригаді імені Михайла Грушевського НГУ. До речі, пані Вікторія стала першою жінкою, якій довірили виконувати обов’язки чергового військових нарядів у цій бригаді.

Жінки-військовослужбовиці частіше повідомляють про дискримінацію, тоді як чоловіки нерідко її замовчують. Причина — стереотипи виховання, де чоловікам із дитинства нав’язують образ «сильного, який не скаржиться», — зазначає офіцер із гендерної інтеграції Південного Одеського територіального управління майор Ростислав Кирко.

Робочі будні

То які ж обов’язки покладені на офіцерів з гендерної інтеграції? У частинах вони входять до складу служби соціального супроводу та підпорядковуються її начальнику. У роботі спираються на законодавство України щодо рівних прав і недискримінації, а також на внутрішні документи Національної гвардії, зокрема наказ командувача №657 від 21 грудня 2021 року, який визначає організацію цієї роботи.

Основна їхня діяльність — це не паперова робота, хоча і її вистачає. Працюючи безпосередньо в підрозділах, вони стежать, як у колективах дотримуються принципів рівних можливостей, зокрема чи не впливають стереотипи на рішення командирів і оцінку професійних якостей військовослужбовців. Також фахівці з гендерної інтеграції аналізують конкретні ситуації, проводять анонімні опитування, спілкуються з особовим складом, пояснюючи складні речі простою мовою. Якщо виникає проблема — пропонують рішення, дають рекомендації та працюють із командирами над її усуненням.

А часом їхня робота — це проста розмова з військовослужбовцем чи його командиром, котра змінює ставлення як до колег і підлеглих, так і до самих принципів рівності. Коли ж ідеться про конкретні випадки дискримінації, офіцери з гендерної інтеграції долучаються до службових розслідувань.

Наприклад, якщо жінці відмовляють у призначенні на посаду лише через стать. Як прикро, але жінкам досі часто доводиться докладати більше зусиль, аніж чоловікам, щоб довести свою спроможність. Пояснювати, що ти готова працювати, брати відповідальність і виконувати завдання нарівні з іншими, — каже пані Вікторія. — І навіть запевняти, що не підеш одразу у декрет, а продовжиш службу. Тож у кар’єрному просуванні їм і досі складніше. Водночас у жінок є сильні сторони порівняно з чоловіками — уважність до деталей, витримка в стресі, краща дрібна моторика та гнучкіший підхід до комунікації й ухвалення рішень. Це допомагає, наприклад, ефективніше працювати з технікою, що потребує точності, а також швидше помічати важливі дрібниці та краще взаємодіяти з колегами в підрозділі.

Офіцери з гендерної інтеграції НГУ постійно вдосконалюють свою фахову підготовку. Зокрема, 10–23 грудня 2025 року у Національному університеті оборони України проходили курси підвищення кваліфікації з питань протидії сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом

Як це працює на практиці

Однак гендерні стереотипи стосуються не лише жінок — від них потерпають і чоловіки. Приміром, і досі певні посади вважають суто жіночими, або коли від чоловіка очікують визначеної поведінки лише через його стать. І якщо жінки-військовослужбовиці частіше говорять про дискримінацію, то чоловіки нерідко її замовчують.

З дитинства вчать: справжній чоловік має бути сильним, терпіти і не скаржитися. Тому багато хто тримає проблеми в собі, аби не зіткнутися з осудом, — говорить офіцер із гендерної інтеграції служби соціального супроводу секції персоналу Південного Одеського територіального управління майор Ростислав Кирко.

Особливо складно про це говорити тим, хто пережив полон. Зокрема, вони рідко наважуються розповідати про випадки сексуального насильства, які могли там мати місце. Не всі розуміють, що подібні дії не завжди передбачають фізичний контакт. Це можуть бути примусове оголення, погрози зґвалтування чи каліцтва статевих органів і навіть насильне спільне утримання чоловіків і жінок. Люди мають усвідомити — в тому, що сталося, вони не винні, і тому не повинні тримати душевну травму в собі.

Це тяжкі воєнні злочини. І коли про них мовчать, їх складніше зафіксувати і довести в міжнародних судах. А кати і ті, хто їх до цього спонукав, мають бути покарані, — переконаний майор Кирко.

У 2022—2024 роках пан Ростислав пройшов тяжкі бої на Запорізькому напрямку у складі 23 бригади охорони громадського порядку «Хортиця». На фронті зазнав поранення, а після лікування був переведений на нинішню посаду. За рік, відколи її обіймає, зазначає, що в територіальному управлінні не було зафіксовано жодної скарги на дискримінацію, сексизм чи нерівні умови служби. Анонімні опитування також не виявили проблемних випадків.

З одного боку, це може свідчити про нормальний психологічний клімат у підрозділах. Але не можна виключати, що хтось просто не наважується звертатися напряму, — каже Ростислав Кирко і радить тим, хто не наважується, користуватися «телефоном підтримки» Нацгвардії — (044) 249 27 82 або (044) 226 22 52, де звернення можна залишити анонімно.

Як пояснює офіцер із гендерної інтеграції Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів НГУ молодший сержант Сергій Яровий, під час розгляду таких звернень головне — діяти обережно: зберігати конфіденційність, не створювати тиску на людину і на початку, за можливості, розбиратися в ситуації без зайвого розголосу.

Не кожен конфлікт є проявом дискримінації: іноді причиною стають емоції чи непорозуміння. Проте будь-яку ситуацію потрібно розглянути й допомогти людині знайти рішення, адже навіть незначна проблема з часом може ускладнитися, — зазначає пан Сергій, і додає, що навіть якщо ця проблема на перший погляд незначна, в майбутньому вона може перерости в набагато складнішу, яка вимагатиме, відповідно, складнішого вирішення.

Професіоналізм не має статі. Мужність не має стереотипів

Здолати інерцію

Реагування на звернення — лише частина роботи офіцерів з гендерної інтеграції. Вони також проводять заняття для новобранців під час курсу БЗВП, пояснюють принципи рівних прав і можливостей та аналізують ситуацію в підрозділах. Зокрема, відстежують співвідношення жінок і чоловіків на різних посадах, питання надання відпусток по догляду за дитиною тощо. Це дозволяє бачити, як у підрозділах дотримуються принципів рівності і як змінюється ситуація з часом.

Офіцери постійно комунікують з особовим складом, аби кожен військовослужбовець знав, до кого звернутися зі своїми проблемами. Для розв’язання цих питань вони взаємодіють з медичною, кадровою та психологічною службами. Адже звертаються до них з різними питаннями, як конкретними, приміром, чи може військове подружжя взяти відпустку в один період, так і загальними — як поєднувати службу і сім’ю.

За словами Сергія Ярового, щоб люди почали довіряти та зрозуміли, що є фахівець, до якого можна звернутися по допомогу, потрібен час. Необхідно більше роз’яснювальної роботи та живого спілкування, причому з усіма — від солдата до командира. Адже саме від останнього значною мірою залежить дотримання принципів рівних прав і можливостей у підрозділі.

Основні бар’єри сьогодні — це недовіра до змін, страх перед новим та інерція системи. І досі можна почути: «Та який з жінки боєць? Вона ж слабка». Але реальні приклади того, як жінки керують ударними дронами, служать бойовими медиками чи кулеметницями, поступово змінюють ставлення. І наше завдання — зробити все, щоб ці зміни стали нормою, а рівні можливості працювали не на словах, а на практиці, — переконаний Сергій Яровий.

За матеріалами видання «Гвардія»