Вони – очі 3-го батальйону («Свобода») бригади швидкого реагування Нацгвардії «Рубіж». 26-річний Дмитро і 21-річний Костянтин, а простіше – Трактор і Ван Дамм – нині очолюють батальйонний спецпідрозділ аеророзвідки, який самі ж і готують, і навчають. Бо без дронів нині не повоюєш.

До повномасштабного вторгнення Трактор працював менеджером із продажів. Після останнього повернення з-під Бахмута перше, що зробив – одружився з коханою Валерією. Бо відчув, наскільки тонка грань життя, тож нічого не варто відкладати на потім.

Ван Дамм проміняв студентські аудиторії історичного факультету Київського університету імені Бориса Грінченка на практичне творення історії.

Для обох киян їхня війна почалася 24 лютого 2022 року. Після безуспішних спроб мобілізуватися через військкомати обоє почали шукати інші варіанти і знайшли друзів у ДФТГ «Свобода» на Оболоні. А ближче познайомилися уже на Луганщині, в районі Синецького мосту, куди рік тому вирушили усі добровольці, мобілізовані до батальйону «Свобода» у складі 4-ї бригади оперативного призначення НГУ.

З того часу вони в батальйоні сприймаються як єдине ціле. Хоча самі хлопці з усмішкою згадують, що притирка була непростою. «Костя просто був дуже впертий і категоричний. У нього є дві точки зору: його і неправильна. Такий собі юнацький максималізм. У нас на початках весь вільний від польотів час проходив у суперечках», – каже Дмитро.

Ми сидимо на кухні і розмовляємо про роль дронів у сучасній війні і про перспективи російсько-українського протистояння у цьому напрямку.

«Перший наш дрон ми просто загубили»

– Хлопці, а до повномасштабного вторгнення росіян ви мали справу з дронами?

Дмитро Маментович: – Ні. Мені перший дрон приніс Андрій Бахтов, позивний «Тихий», коли ми були на позиціях у Синецькому під Сєвєродонецьком. Тихий пізніше став нашим командиром роти, загинув у серпні під Зайцевим. Сказав, що йому передали дрон і, якщо я хочу, можна цим зайнятися. Ми поспілкувалися іще з його другом, той розповів основні моменти в роботі з дроном, але сказав, що для обслуги потрібна ще одна людина. Тихий пішов і через деякий час повернувся разом із Костиком – сказав, що ось він має уявлення, що таке дрон, колись літав. Так ми і почали працювати в парі.

– А де літав?

Костянтин Виноградський: – Ми використовували дрони в археологічній практиці. Тобто я знав, що таке дрон: пульт керування, «пташка», чотири роутери. Якісь прості навички керування були.

– Але археологія – це одне, а війна – це зовсім інше. Де вчилися саме бойовому використанню дронів?  

Д.: – У бою. Методом «наукового тику». Із перших дронів у нас був маленький Autel і великий Mavic-3. Ютуб нам в поміч. Ходили до штабу, де був хоч якийсь інтернет, завантажували ролики і по них вчилися. Багато нам допомагав товариш Тихого, який нам ці дрони і передав – ми з ним постійно консультувалися. А далі – практика: вночі ми стояли на позиціях, а вдень пробували політати, щось десь там розвідати. Це був цікавий досвід: бачити світ з висоти пташиного польоту, вчитися розрізняти деталі. До цього треба звикнути.

– Обійшлося без ексцесів?

К.: – Не зовсім. Перший Mavic-3 ми загубили. Просто заплуталися в орієнтації, нам здалося, що він десь тут поряд, а коли спохопилися – сигнал був уже дуже слабенький і ми його просто не змогли повернути, батарейки сіли. Це був дуже емоційний момент. Тоді ж ми зрозуміли, що є певні обмеження в роботі з дронами, і що можуть працювати РЕБи, і що не все так просто, як видається на перший погляд.

“Матеріали для Гааги зберігаються на спеціальному державному сервері. І там уже терабайти інформації”

– Яка роль дронів зараз на війні?

Д.: – Величезна. По-перше, це розвідка, це очі. Якщо раніше для того, щоб зрозуміти, що відбувається навколо, потрібно було відправляти в тил ворога людей, розвідгрупу, то зараз ти можеш просто підняти пташку в повітря і не ризикувати життям бійців.

Ми, коли перші рази піднімали дрон, бачили чітко в 300 метрах від себе ворожі позиції, бачили, скільки там людей, як вони окопуються. Бачили те, що відбувається з нашого боку.

Тут треба врахувати і те, що вороги теж використовують дрони, тож ми згори оцінюємо наші позиції, наскільки вони вразливі, підказуємо, що де треба замаскувати, що де укріпити.

По-друге, це – коригування вогню. Коли ти бачиш, де наші, де вороги, куди прилітає – ти передаєш цю інформацію артилерії і вони чітко відпрацьовують. Але коригування вогню – це вже десь десята функція. В першу чергу, це розвідка і спостереження: виявити усі особливості місцевості, якими ми можемо скористатися з користю для себе і завдати більшої шкоди ворогу.

К.: – Якщо коротко, то завдання аеророзвідки – це виявлення ворожих позицій, перевірка своїх позицій на захищеність і маскування, коригування артилерії. Дрони допомагають нейтралізувати і навіть посунути противника за допомогою ВОГів (скиданням із дрона пострілів від гранатометів – “Н”). Але головне їхнє завдання – економія людських ресурсів. З появою дронів відпала потреба ризикувати розвідниками. Втратити дрон не страшно – буде інший. Страшно втратити бійця, якого вже не повернеш і для родини не заміниш нічим.

– Що ви робите, якщо помічаєте просування ворога або що наші позиції погано замасковані?

Д.: – Це оперативна інформація, яка одразу ж передається в штаб, і там це враховують. На війні кожен робить свою справу. І кожна людина знає лише те, що їй потрібно знати. Не може боєць в окопі знати повністю все. Він знає, що він стоїть тут тому, що так потрібно. Може, ще якісь нюанси, але лише те, що потрібно йому для виконання бойових задач. У нас уже інформації трохи більше і є розуміння деяких моментів. Але якщо ми бачимо ворога саме тут і саме зараз – це не означає, що ми маємо його знищувати в цей момент. Є люди, які стоять вище і мають інформації більше, мають більше досвіду – і саме вони приймають рішення, що і як треба робити. Наше завдання – вчасно зібрати і передати оперативну інформацію в штаб.

– Все це записується?

К.: – Не все, але в більшості – так. Ті відео, які з’являються в інтернеті – це лише маленька краплинка нашої роботи, яка зберігається в штабах.

– А для Гааги військових злочинів росіян у вас достатньо зафіксовано?

Д.: – Не хвилюйтеся, ці матеріали є і їх зібрано достатньо. Просто це такі матеріали, які не дуже хочеться показувати широкому загалу. Та й не всім це потрібно бачити.  Але все, що має відношення до військових злочинів – воно все відокремлюється одразу і зберігається на спеціальному державному сервері. І там уже терабайти інформації. А в себе ми тримаємо відео переважно як навчальний матеріал для майбутніх дронщиків, щоб мати можливість показати їм, як виглядає позиція, як вона має бути замаскована, інші військові секрети. Ми розуміємо, як це працює, і дуже погано, що ми до всього цього доходили самостійно.

– Але ж зараз є багато курсів аеророзвідки.

Д.: – Рік тому у нас на це не було ні часу, ні можливості. Усе доводилося опановувати в режимі реального часу. Ми пізніше пройшли такі курси, але там з’ясувалося, що ми вже знаємо все те, чому нас навчали. Та й за тиждень-два жоден навчальний центр не дасть того досвіду, який ми отримали за рік. Зараз ми самі уже навчаємо колег і намагаємося їм максимально допомогти, підказати.

Тривалість життя дрона на війні – від 30 хвилин до пів року

– Із того, що найчастіше потрапляє в інтернет із роботи аеророзвідки – це або «прильоти» по позиціях окупантів, або «подарунки» у вигляді ВОГів і гранат. Ви самі коригуєте вогонь чи працюєте в парі з артилеристами?

К.: – І так, і так. Є моменти, коли ми самі визначаємо координати цілі і передаємо їх артилеристам, є моменти, коли з нами працюють самі артилеристи. У нас війна сучасна: є інтернет, є старлінки, можна передавати картинку в режимі онлайн. І там сидить окрема людина, яка за нашою картинкою веде коригування вогню. Наше завдання тоді – побачити ціль, передати картинку, а далі вони відпрацьовують уже самостійно.

– Чи є спосіб протидіяти ворожій РЕБ (радіоелектронній боротьбі)?

Д.: – Досвід. Просто досвід. Потроху звикаєш і розумієш, як це працює. Просто треба зловити момент, коли станція РЕБ починає працювати, і оминати її. Тобто коли ти бачиш, що показники на дроні починають «гуляти» і показувати щось не те – це сигнал, що за деякий час із ним щось може трапитися. А тому – треба виводити борт із небезпечної зони.

– Як часто трапляються втрати дронів?

К.: – На жаль, дрони на війні – це розхідний матеріал, але за певних навичок можна мінімалізувати втрати цих бортів. Хоча ці втрати все одно будуть, бо ми користуємося в переважній більшості не військовими дронами, а апаратами цивільного призначення, для яких умови війни – це критичне навантаження, не передбачене умовами експлуатації. І тільки завдяки ентузіазму і винахідливості наших дронарів вони літають там, де за природою не мали б літати.

Поки що так. Я розумію, що прийде час, і всі ці дрони будуть викинуті на сміття і замінені нормальними військовими дронами. Але коли це станеться, я не знаю, тому поки що користуємося тим, що є.

– Сформулюю питання по-іншому. Яка середня тривалість життя дрона на війні?

К.: – По-різному. Від 30 хвилин до 3-5 місяців. У нас є дрон, який ще з часів нашого стояння під Зайцевим живий, а це вже більше пів року. Але, повторюємо, все залежить від обставин. Можуть його за 5 хвилин підбити, а може і під дощем побувати – і нічого. Один дрон підстрелили – а він все одно літав. Тут немає закономірності.

Д.: – У нас була ситуація, коли перший раз запустили дрон, він повертався вже додому і потрапив у поле роботи РЕБ. І він як летів на швидкості 120 км/год, так і пішов донизу. І ти нічого вже з ним не зробиш. Ми його знайшли, відправили в ремонт, він буде літати. Але – ось так, це був перший політ дрона. Ми його щойно із коробки дістали – і все.

– Чи маєте ви певний запас БПЛА? Бо часто бачиш, що оголошують терміновий збір, бо втратили останній дрон і підрозділ лишився без очей.

К.: – Намагаємося мати. Насправді дрони випускаються, і купити їх можна. Але все це лягає на плечі волонтерів або бійці самі скидаються на безпілотник. Тому є такі підрозділи, де є все, а є підрозділи, де нема нічого. Чому так – залежить від багатьох обставин і в першу чергу – від людей, від комунікації з волонтерами.

АЛЕ ДРОНИ НІКОЛИ НЕ ЗАКІНЧАТЬСЯ. НАВПАКИ, ЇХ БУДЕ БІЛЬШЕ Й БІЛЬШЕ, І ВОЮВАТИ МИ БУДЕМО ЗАВЖДИ З ДРОНАМИ.

Коли ми починали роботу, в Нацгвардії не було навіть посади оператора БПЛА. І тільки зараз ситуація змінюється. От нам на кожен взвод дали по посаді оператора БПЛА. Але потрібен насправді цілий розрахунок. Як мінімум двоє. А в ідеалі має бути п’ятеро людей: водій, два оператори, двоє з охорони. Ну, до охорони ми ще не доросли.

– Часто можна зустріти оголошення про збір коштів на антидронні гармати. З цього приводу є різні думки і ці замовлення не настільки масові, як замовлення дронів. З вашої практики – наскільки ефективні ці гармати?

Д.: – Насправді їхня ефективність дещо перебільшена. Антидронні гармати діють на близькій відстані. Треба, щоб дрон був просто над тобою, не більш як за 200 метрів – тоді його можна збити. І то, якщо це DJI – він може просто зависнути собі і висіти. Заряду антидронної гармати вистачає на 15 хвилин, а заряду «мавіка» в спокійному режимі – хвилин на 30. Ми стикалися з таким: антидронна гармата розрядилася, а в мене ще 10% заряду – і ми спокійно повертаємося назад.

Але от для чого вона справді потрібна – це відганяти ворожі дрони від позицій. Це працює.

«Ми лише зараз наздогнали росіян»

– Ми знаємо, що ворог теж використовує дрони. Чи є таке поняття, як війна дронів, повітряні дуелі?

Д.: – Тут радше не війна дронів, а війна операторів. Наше завдання – виявити оператора дрона і знищити його. У росіян, відповідно, така само задача. І тут уже – хто кого.

Один із прикладів: ми з Костею побачили, що нас викрили, і довелося міняти позицію. За кілька днів туди почала посилено працювати ворожа арта, і саме в те місце прилетіло щось дуже важке, здається, «ланцет». Ми тоді були вже в двох кілометрах від того місця, в бліндажі. І нас тоді так притрусило, що я думав, що бліндаж завалиться. Це ще раз доводить, що, якщо ти в роботі з дронами забуваєш про деякі правила безпеки, може бути дуже боляче.

– Кажуть, росіяни у нас вчаться тактики використання дронів?

Д.: – Тут можна посперечатися, хто у кого вчиться. Коли ми відкриємо ютуб і почнемо шукати щось, пов’язане з дронами, ми практично не знайдемо нічого українською мовою. Бо майже всі люди, які знімають ці ролики і розповідають про те, як літати, проживають на території РФ.

От зараз зростає інтерес до FPV-дронів – так от, переважна більшість фахівців із таких БПЛА теж проживає на території РФ. І треба розуміти, що те, що ми зараз опановуємо, вони давно вже пройшли. На жаль, це факт: у них є люди, у них є фахівці, а те, що їхнє командування досі не розуміє, наскільки це важливо – це нам на руку. Але в будь-який момент вони це можуть зрозуміти. У них уже зараз є багато центрів і шкіл, де навчають роботі і з «мавіками», і з FPV. І я боюсь, що в один прекрасний момент все це може перейти на той рівень, коли нам знову доведеться їх наздоганяти.

Зараз ми вийшли на рівень паритетності, бо в них були фахівці, але не було розуміння командування, а в нас було розуміння командування, але не було фахівців. Тепер у нас з’явилися фахівці, але і до їхнього командування почало щось доходити. І якщо у них буде більш круте, більш сучасне обладнання з Китаю – у нас буде більше біди.

І факт є фактом: на території РФ розміщені заводи з виробництва квадрокоптерів DJI – у Санкт-Петербурзі, Москві, Тулі. Висновки робіть самі.

– Чула пропозиції відмовитися від «мавіків» і замінити їх на «аутели».

Д.: – «Мавіки»кращі. У них більш продуктивний протокол, і втратити зв’язок з «аутелом» набагато простіше, ніж із «мавікои». На жаль. До того ж «аутел» за певних погодних умов може навіть відмовитися летіти. І там щось десь не так – ти дрон втратив, і його вже не повернеш.

З іншого боку, Mavic– китайська продукція, і китайці зараз на програмному рівні роблять усе, щоб не допустити використання їхніх дронів у бойових умовах. Це їхня політика. Ми шукаємо виходи із такої ситуації. І знаходимо.

К.: – Хочу сказати простіше. Головна проблема в тому, що китайські «мавіки» використовуємо в бойових умовах і ми, і російська сторона. І, на жаль, у росіян більше дронів, у них більше операторів, і вони теж не стоять на місці.

Так, вони вчаться у нас теж, і швидко вчаться.

РОСІЯНИ ПОЧИНАЮТЬ ЗАСТОСОВУВАТИ НАШУ ТАКТИКУ:

у них є нічні дрони, вони застосовують ВОГи-скиди, вони коригують артилерію і скидають боєприпаси. І це є реальна проблема. Єдиний вихід – іти вперед і шукати нові варіанти.

– У нас активно займа.ться розробкою власних військових БПЛА.

К.: – Хочеться, щоб Україна мала свій військово-промисловий комплекс, і щоб ці заявлені розробки стали реальністю не на рівні експериментальних зразків, а на рівні масового виробництва. На жаль, практично все, чим ми воюємо – це те, що завозиться, при чому переважна більшість – це волонтерські закупівлі. Своїх БПЛА ми, на жаль, ще не навчилися робити в таких масштабах, щоб вони вплинули на хід війни.

– Але вчимося?

Д.: – Якби не вчилися, нас би тут уже не було. Вчимося, але ціною великих втрат. Вчитися треба швидше.

– Що потрібно для ефективної роботи БПЛА?

Д.: – Визнання аеророзвідки як окремого підрозділу, що має своє командування, своє забезпечення і людей, які знають, як це працює. Коли розрахунком командує людина, яка не розуміє, як це працює, нічого доброго з цього не вийде.

У нас свого часу з Костею була війна за те, щоб нам дали свободу дій. Коли нам дали свободу – пішов результат. Коли свободи не було – особливої користі з нас теж не було. Пілоти самі мають визначати, де вони мають бути. Якщо командир визначає, де їм бути, – а він в 90% не розуміє всієї специфіки справи – толку не буде. Бо йому з точки зору тактики може бути вигідно поставити розрахунок тут, але операторам це не вигідно, бо вони звідти нічого не побачать.

А ще я сподіваюся на те, що росіянам ніхто не дасть можливості мати окремий підрозділ. Тому що там так само ситуація може змінитися не на нашу користь.

«Після бою ми облітали місце, де загинули наші побратими, і побачили, як один боєць ворухнувся…»

– Ви уже другий рік на війні. Які моменти за цей час найбільше запам’яталися?

К.: – Є різні моменти. Найболючіші – це втрати побратимів. Вони запам’ятовуються дуже гостро. Це величезний удар по психіці, і як би ти не хотів відсторонитися від цього, воно назавжди відкладається і в пам’яті, і в душі. Із приємних моментів – коли ти бачиш наслідки і своєї роботи, і чіткої координації інших підрозділів.

Бувають дні, коли окупантів може гинути набагато більше, ніж ти навіть очікуєш. Наприклад, коли наша міна потрапляє чітко в місце їхнього скупчення. Бо, давайте будемо чесними, навіть найточніша зброя не може бути на 100% точною, багато що на війні залежить від випадку. Але

Д.: – А ще найбільше запам’ятовуються моменти, коли ти рятуєш життя. У нас був випадок, коли після одного бою, де загинули наші побратими, ми облітали те місце і побачили, як один боєць ворухнувся. Ми передали інформацію, в той сектор припинили вогонь артилерії, висунулася наша група, яка змогла його евакуювати. У нього були важкі поранення, але зараз він живий, проходить реабілітацію. Такі моменти дають розуміння, для чого це все і що ми робимо на цій війні. Нацгвардія своїх не кидає.

– Які відчуття в той момент, коли бачиш, що відбувається, але жодним чином не можеш вплинути на ситуацію?

К.: – Це війна. Жорстока, цинічна війна. Вона швидко знімає рожеві окуляри. Це просто треба прийняти. Не плакати, не скаржитися на несправедливість, а прийняти – і йти далі. Тут ти просто робиш все, що від тебе залежить. І це єдине, що в твоїх силах.

– Що на війні найважче?

К.: – Втрачати друзів, бачити це все на власні очі. Холод-голод можна перенести, а бачити, як гинуть твої друзі і не мати змоги допомогти – це важко.

Д.: – Війна – це взагалі важка штука. Але іншого вибору немає. Або ми переможемо – або ми взагалі перестанемо існувати.

– Що дає можливість втриматися?

К.: – Мститися за загиблих друзів, за знищені міста і села, які ми бачили там. Ну і люди, які поряд. У нас є колектив, який зібрався, де кожен один одного підтримує – і це дає можливість вижити.

– Ваш підрозділ увійшов до Гвардії наступу. Запрошуєте до себе?

Д.: – Звичайно. Нам потрібні і дронщики, і стрільці, і БТРщики. Нам всі потрібні. Але нам потрібні лише добровольці, ті, хто розуміє, куди він іде і для чого.

Так, зараз є велика проблема із такими мотивованими людьми. Але прикро чути, коли під час чергового скандалу лунають пропозиції виписати фігурантам повістки в армію. Нам не потрібні люди, яких відправили на передову як покарання за перевищення швидкості чи якісь злочини. Передова – не виправна колонія. По-перше, такий підхід дуже знецінює все, що ми робимо. Прикро чути, як суспільство схвалює, що хлопців, які напилися чи ґвалтували, відправляють під Бахмут. А ми тоді хто, які там були? Такі ж? Це дуже неприємно. Але якщо людина хоче, якщо людина розуміє, що може бути корисною – ми навчимо всьому, що вміємо самі, а в майбутньому, може, ще він нас буде вчити.

Автор: Наталія Позняк, видання “Новинарня”