Найперше, про що дбає командування та тилові служби, – базові потреби людей: безпека, сон і, звісно, харчування. Ласкаво просимо на екскурсію польовою кухнею. Ви дізнаєтесь, як готують і чим годують новоспечених воїнів Нацгвардії. Що роблять, аби харчування було повноцінним, смачним і відповідало всім встановленим нормам.

Як «домовитися» із вогнем

Кухня складається з кількох основних зон: головної кухні, кухні польової або «капешки», зон для чищення овочів і миття посуду та приміщень для зберігання продуктів. Їдальня ж розташована в іншій частині полігону.

Усі кухарі мають освіту у галузі харчових технологій та досвід роботи за фахом. Вони стежать за дотриманням санітарних норм і рецептур, правильністю закладки продуктів та якістю готових страв. Варять каші, готують супи та салати, дбають про наявність необхідних продуктів і кухонного інвентаря та комунікують із логістичною службою військової частини щодо поповнення обсягів запасів.

«Капешка» працює майже цілодобово. Для тих, хто жодного разу не бував на польовій кухні, пояснимо, що це таке. Уявіть собі велику пересувну піч на дровах із чотирма відділеннями, схожими на духовки. У ній готують і перші страви, і другі, гарячі напої – чай і узвар. Це вам не кухонна плитка і навіть не промислова ресторанна піч, де для збільшення чи зменшення нагріву варто лише покрутити ручку. Тут треба вміти «домовлятися» з вогнем, щоб нічого не підгоріло і, навпаки, не залишилося сирим. Тож після опанування таких технологій гвардійським кухарям мішленівські ресторани мають здатися дитячою забавкою.

Готувати треба багато, тому без напівфабрикатів не обійтися. Щодня в хід ідуть десятки банок тушонки та інших консервів: риби, огірків, помідорів, капусти тощо. На полігоні, віддаленому від цивілізації, це єдиний спосіб забезпечити стабільну якість продуктів, належні умови їх зберігання та швидкість виконання поставлених завдань.

А от борщ – це святе. Його завжди готують на бульйоні з великого брикету замороженого м’яса, зі свіжою капустою та буряком, пасерованою цибулею, морквою і томатною пастою. Наприкінці додають часник і свіжу зелень.

Також на перше можуть бути суп курячий, гречаний, пшоняний, гороховий, суп із макаронами, харчо, лагман, юшка. Страви різні, але принцип один: вони мають бути смачними та незмінно якісними. Цього вдається досягати завдяки майстерності кухарів і стандартизованим продуктовим викладкам і нормам.

Солдатський хліб смачніший за «цивільний»

Точне планування – запорука успіху в будь-якій справі. Не є винятком і польова кухня. Щоранку командири підрозділів подають заявки на харчування на наступну добу. Тож уранці кухарі знають, скільки картоплі, моркви, цибулі та буряка потрібно передати наряду на чистку. Так само визначаються обсяги завдань для «капешки»: скільки приготувати першої страви, скільки потрібно чаю чи узвару.

Підготовка до сніданку починається ще звечора – кухарі роблять заготовки на завтра. Оскільки їжу потрібно доставити до їдальні до сьомої ранку, пічку розпалюють близько п’ятої. Снідають гвардійці зазвичай кашею з м’ясом та бутербродами з маслом і джемом. До речі, місцевий хлібозавод окремо випікає хліб для військових. Він смачніший за той, що продається в магазинах, адже в цьому випадку виробнику заборонено відступати від технології і чітких стандартів виробництва. Тож хлопці, які у війську недавно, не дадуть збрехати: звичайний бутерброд із маслом на полігоні смачніший, ніж удома.

У наряді на кухні працюють 16 людей – по четверо на кожній точці, за потреби допомагаючи одне одному. Наприклад, якщо на мийці немає роботи, тамтешня четвірка може принести води для чаю на «капешку». До речі, вода тут теж смачна – свіжа, джерельна. На кухні є чотири цистерни: дві для питної та дві для технічної води. Старший мийки стежить за її раціональним використанням, а також контролює наявність мийних засобів, губок, рукавичок і гарячої води в котлі. Термостійкі рукавички дають змогу мити посуд буквально окропом, забезпечуючи чистоту та гігієну поверхонь без надмірного використання мийних засобів і, відповідно, води.

Чи не найважливішою річчю для кухні є дрова. Деревину привозять за потреби, після чого її розвантажують, розпилюють, рубають та складають у дровнику. Узимку роботи стає більше: піч використовують не лише для приготування їжі, а й для обігріву приміщень, тому й дров потрібно значно більше.

Роздуми за тарілкою польового борщу

Найважливішу роль у цій структурі відіграє начальник кухні, сержант Андрій Іваник. Він розподіляє людей і ресурси, відповідає за якість страв та своєчасну доставку їжі до їдальні, на віддалені пости – зокрема на КПП і блокпости або військовослужбовцям, які перебувають на навчальних точках за межами містечка. Від нього залежить, наскільки злагоджено працюватиме вся кухня.

Його права рука, солдат Валентин Чермалик, у цивільному житті керував власною фермою і сироварнею. Нині ж допомагає керувати польовою кухнею. На запитання, що в його діяльності найскладніше, відповідає:

Зберігати достатньо сил, щоб координувати процеси протягом шістнадцяти годин поспіль: з четвертої ранку до восьмої вечора. Також щодня потрібно знаходити підхід до нових людей, які заступають у наряд по кухні. Знову пояснювати суть роботи, розставляти всіх по місцях, приправляючи команди жартами, щоб зберігати гарний настрій команди, при цьому все встигнути і зробити правильно – це справжній виклик мікроменеджменту.

Таким чином, кухня – це живий механізм, де всі взаємопов’язано: люди, продукти, вода, вогонь, час. Якщо одна ланка дає збій, це одразу відчуває вся система. Але коли кожен виконує свої завдання і розуміє, заради чого все це робиться, механізм працює злагоджено. Ось які філософські роздуми можуть стояти за однісінькою тарілкою польового борщу.

За матеріалами видання «Гвардія»