Чи можна вижити після поранення в голову? Чи можна займатися спортом та вигравати медалі на міжнародних змаганнях після 11 днів коми? Чи можна бути за лічені миті від смерті, а за кілька років бути взірцем незламності та сили духу для інших? Приклад Володимира Товкиса відповідає: ТАК!
У 2019 році Володимир із побратимами були на одній із найгарячіших точок фронту – на Світлодарській дузі. До ворога близько 100-160 метрів. Військовий вів спостереження за ворогом, у тепловізорі побачив рух, кинувся до зброї… На цьому спогади Володимира Товкиса обриваються – куля прошила голову, він втратив свідомість та впав у кому.
«Коли туди їхав, то думав, що поранення може бути, але якесь легеньке, як у якомусь фільмі: в руку десь чи в ногу «по-касатєльной». Потім зеленкою замажуть і будеш бігати, – згадує Володимир. – Потім ще два-три місяці засинав із таким відчуттям: це – сон, я зараз прокинусь і все буде добре, я буду далі бігати… А це просто якийсь кошмар, в який я не вірив».
Отже, як після такого важкого поранення Володимиру вдалося вижити, пройти реабілітацію і навіть брати участь у спортивних змаганнях? Звідки боєць брав додаткову мотивацію?
«Я знайшов у інтернеті хлопця зі схожим пораненням, до речі, теж із Нацгвардії, з «Азову» – Ігор Галушко (10 квітня 2017 року під Мар’їнкою на Донеччині дістав наскрізне кульове поранення в голову під час евакуації побратима – прим.). Інформації на той час, коли мене поранили, було мінімально, і я знаходив розраду у схожій історії, – каже військовий про мотивацію під час свого лікування та відновлення, – у моєму випадку сталася просто ідеальна ситуація. Батьки постійно були зі мною, з дружиною одружилися після поранення, побратими приходили до лікарні підтримувати. Звичайно, певна кількість друзів відсіялася, але у моєму випадку, мінімальна».
Надихаючись прикладом Ігоря Галушка, Володимир продовжив своє відновлення. Як зізнався боєць, він бачив наочно, як його може змінити реабілітація і тренування, адже Галушко теж брав участь у «Іграх Нескорених» (або «Invictus Games» – міжнародні спортивні змагання серед поранених військовослужбовців – прим.), тільки у 2022 році.
«Я така запальна людина, що якщо десь побачив щось, то йду до цілі, – зізнається гвардієць. – рухова активність сприяє відновленню, адже під час занять пропрацьовуєш і розробляєш м’язи, вони стають еластичнішими. У моєму випадку – нейротравми – чим більше повторюєш рух, тим краще він відточується. Як маленька дитина, яка навчається повзати, потім ходити, потім бігати».
Таким чином від просто реабілітації Володимир Товкис перейшов і до сильніших навантажень – тренувань для участі в «Іграх нескорених».
«В команду «Invictus» людина може потрапити лише одного разу, а в іншу можеш потрапити хіба тренером. Адже у нас багато ветеранів, щоб кожен відчув дух змагань за кордоном, – пояснює Товкис, – тому, якщо ти потрапив у команду, то працюй, викладайся на 100, на 200 відсотків, а потім будеш відпочивати».
Стрільба з лука, веслування на тренажерах та метання диска – дисципліни, з яких Володимир Товкис привіз медалі в Україну. Загалом у бійця три золота і одна бронза. А відео зі змагань, де Володимир стріляє з лука зубами, завірусилося в соціальних мережах. Ролики на різних акаунтах почали набирати тисячі переглядів.
«Популярність відносно шалена. В Німеччині після церемонії закриття мене шукали інші учасники змагань, аби обмінятися чимось на згадку про турнір, – згадує Володимир. – Не знаю, чому завірусилося відео саме моє, адже зубами стріляло двоє: я і Вадим Мазніченко».
Техніка стрільби зацікавила інших учасників, тоді навколо спортсменів-військових з України зібралося з десяток різних команд, які хотіли перейняти досвід. Завдяки спільним зусиллям Збірна України на «Іграх нескорених» зразка 2023 року показала найкращий результат в історії – 34 медалі, серед яких 12 – золоті.
«Сама участь в «Invictus Games» затягує людину у вир подій. Оголошення списків тих, хто їде за кордон, тренування, навчальні збори, відрядження у Польщу, Хорватію, потім у Німеччину на змагання, – пояснює боєць і додає: – Ці змагання дали мені поштовх до професійного спорту. Зараз я намагаюся потрапити у паралімпійську команду стрільби з лука».
За словами Володимира ніхто з паралімпійців у цьому виді спорту не стріляє зубами. Причина у відстані до мішені. Якщо на «Іграх Нескорених» спортсмени стріляли на 18 метрів, то на паралімпійських є дистанції аж до 70 метрів.
Зараз гвардієць продовжує тренуватися, щоб потрапити на Паралімпіаду від України. За його особистими оцінками охочих бути у збірній по стрільбі з лука близько 60.
Від майже смертельного поранення у голову до повернення на службу та боротьби за місце на Паралімпіаді пройшло близько 5 років. Колись військовослужбовець зізнавався, що швидко припинив думати про самогубство, адже цінує роботу усіх, хто врятував йому життя та допомагав відновитися.
«Моя історія показова. Поки я був у комі, з моїми рідними працювали волонтери, підтримували їх, також приїжджало підтримати керівництво Нацгвардії, лікарі, які зробили унікальну операцію на головному мозку, працювали зі мною реабілітологи, тренери, – каже Володимир. – Усім хочу висловити свою вдячність, тому що зробили неможливе та досі підтримують мене та близьких».
Відносно нещодавно боєць надихався досвідом інших, а тепер уже його історія стала прикладом наслідування для усіх поранених, які її чули. Час від часу він має повертатися на реабілітацію і щодня працювати у залі. У день запису інтерв’ю Володимир провів невеличку лекцію для поранених, які проходили лікування в цій же реабілітаційній клініці, що і він. Боєць розповів усім про деталі свого поранення, непросту реабілітацію, невтомну роботу над собою та, зрештою, мотивацію, яку він знайшов у заняттях спортом.
Військовий пояснює: «У мене вже чотири роки після поранення, а я займаюся, я не кинув і працюю. У нас із дружиною зараз дітей немає, ми тільки плануємо. Моя мотивація проста: чим краще відновлюсь, тим більше я зможу бути із дітьми і передати їм свій досвід, чогось навчити».
Про силу духу та характеру, щирість любові та дружби, професіоналізм та відданість справі, невтомну працю, яка допомагає здолати будь-які перешкоди – саме про це неймовірна історія та приклад нацгвардійця Володимира Товкиса.
Відділення інформації та комунікації Північного Київського ТУ
