«Не бійтеся ворога»: історія гвардійця, який захищає Харків

Брав участь в АТО та повернувся до НГУ з початком повномасштабного вторгнення. Це шлях воїна Юрія – харків’янина, який двічі обрав службу Україні.

Юрій родом із Харкова. Свій вибір він зробив ще у грудні 2015 року – долучився до українського війська. Тоді він чітко вирішив: стояти осторонь – не його шлях.

Спонукало одне – любов до своєї землі. Моїм дітям тут жити, і жодного клаптика землі не можна віддавати ворогу. Національна гвардія подобалась завжди – бо це еліта. У моїй родині я був першим, хто пішов служити», – згадує Юрій.

Шлях воїна розпочався з патрульного батальйону 5 Слобожанської бригади. Командири буквально з нуля сформували в ньому воїна та передали досвід, який згодом рятував йому життя.

Навесні 2016 року Юрій взяв участь в Антитерористичній операції на сході України. Фронтові дороги, віддалені опорні пункти, блокпости, обстріли та вогневі зіткнення під Верхньоторецьким – селищем, яке тоді було розсічене лінією фронту.

Там я зрозумів, що таке активні бойові дії. Постійні обстріли, регулярні сутички. Я був гранатометником. Пам’ятаю нічний бій на блокпосту – ворожа ДРГ намагалася підійти майже впритул, метрів на 50. Ми виявили їх через тепловізор і прийняли бій», – говорить гвардієць.

Саме тоді Юрій отримав перше бойове поранення – осколкове, після мінометного обстрілу. Один із уламків досі залишається в його нозі як нагадування про ціну свободи. Було й кульове поранення.

Паралельно зі службою Юрій будував цивільне життя. У 2018 році здобув юридичну освіту та почав працювати помічником адвоката. Здавалося, все поступово вирівнюється. Але ранок 24 лютого 2022 року перекреслив усі плани.

Мене розбудили знайомі: «Почалася війна». Одразу зателефонував сестрі – вона теж військова, була тоді на Донецькому напрямку. Потім зв’язався з братом, і ми разом поїхали до військкомату. Поки інші виїжджали з Харкова – ми їхали туди», – розповідає Юрій.

Юрій долучився до підрозділу розвідки спеціального призначення 3 бригади оперативного призначення. Він та його побратими дотримувалися принципу «тихо прийшов – тихо пішов». Після таких виходів ворог втрачав техніку й живу силу.

Один із найяскравіших епізодів початку повномасштабного вторгнення – зустріч із кадирівцями на підступах до Харкова.

Окупанти рухалися на джипах і мікроавтобусах самовпевнено, ніби на прогулянку, знімаючи відео для соцмереж. Товариш каже: «Там чеченці, стрьомно». Я відповідаю: «А що, вони вмирають якось інакше?» Каже – бородаті. Я кажу – я теж бородатий. Бій був коротким і жорстким. Їх було 13. Усі залишилися там, у посадці. Вони знімали TikTok – ми захищали свою країну», – каже Юрій.

Найважчим періодом Юрій називає літо 2022 року в Дементіївці – місці, яке стало справжнім пеклом. Штурми, обстріли ствольною артилерією, танками, РСЗВ, а також втрати. Від колись невеличкого, але затишного села не залишилося жодного цілого будинку.

Під час одного з танкових ударів підрозділ втратив командира роти та командира взводу. Болісна втрата – але вона додала нам рішучості. Згодом ми вибивали ворога в районі Козачої Лопані, захопили трофеї та полонених», – ділиться гвардієць.

Сьогодні Юрій належить до сержантського корпусу. Проходить службу у роті охорони та забезпечення пунктів управління 5 Слобожанської бригади, виконує завдання у складі тактичної групи «Слобода». Його підрозділ забезпечує безпеку українських військових на Південно-Слобожанському напрямку.