Йому лише 22 роки, але за плечима — бойовий шлях, сповнений надлюдських випробувань: від розвідки під Києвом до найзапекліших боїв на Донбасі, у Бахмуті та на островах Херсонщини. Олександр — піхотинець, який свідомо обрав найважчий шлях. Для нього цивільне життя зупинилося після ліцею, а вся увага й воля спрямовані на одне: військо, побратимів і захист рідної землі.
«Та що тут казати — ворог є, фронт близько, побратими поруч. Роботу треба робити, а паніку залишимо для тих, хто в тилу».
Олександр не чекав повістки і відразу ж 24 лютого 2022 року, у свої юні роки, він добровільно вступив до лав добровольчого формування територіальної громади. Уже у квітні 2022 року Олександр ( з позивним Сашка) виконував бойові завдання на околицях Бородянки. У складі ДФТГ він займався розвідкою, а його вогневе прикриття стало критичним для інженерно-саперних груп, які прокладали логістичні маршрути. Завдяки його рішучим діям вдалося уникнути втрат серед саперів і забезпечити безпечне просування техніки. Влітку того ж року Олександр ніс службу в Силах спеціальних операцій. На околицях Великої Новосілки, де ворог активно маневрував у лісосмугах, він вів бій на близькій відстані. В умовах обмеженої видимості та щільної рослинності він особисто знищив щонайменше трьох ворожих піхотинців зі стрілецької зброї.
«Ворог не питає, чи готові ми. А ми й не сумніваємось: ворог попереду, свої поруч, значить — час двіжувати, не панікувати, а працювати», – запевняє герой.
З грудня 2022 по січень 2023 року Олександр тримав оборону в Бахмуті. Під час бойового чергування на позиції «Бджола» він прийняв бій проти ворожої диверсійно-розвідувальної групи «Вагнера». Це був стрілецький бій, де Сашка діяв рішуче й упевнено, знищивши не менше десяти піхотинців противника та поранивши ще п’ятьох. Його побратим із позивним Тарантул сказав про це так:
«Війна — не теорія, а інстинкт і Сашка має його в крові».
Про Сашку говорять як про воїна, який навіть у найнебезпечніших операціях тримає все під контролем. У його погляді — спокій, у рухах — впевненість, у серці — відданість Україні. Поруч із ним страх зникає, адже він уособлює ту силу, на яку можна покластися будь-якої миті.
Блискавична операція, яка зірвала спробу прориву на Херсонщині
У червні 2023 року, продовжуючи службу в ССО, Олександр брав участь у бойових діях на Херсонському напрямку — на островах у дельті Дніпра. Це була високоточна й надзвичайно небезпечна робота.
Під час бойового виходу в районі Козачих Лагерів група виявила замасковану ворожу позицію. Олександр короткими чергами знищив двох піхотинців противника.
«Та почув звук двигуна, бачу два персонажі в човні, в мене думки, дистанція, двигун, дві цілі», – згадує воїн.
11 листопада 2023 року Сашка провів блискучу операцію. Почувши шум човна під час спостереження, він швидко виявив двох ворожих військових, які намагалися прорватися вглиб. Точним пострілом він пошкодив двигун, зупинивши човен. Під щільним вогнем ворога він зберіг спокій і прицільно ліквідував обох нападників, зірвавши спробу прориву. За проявлену відвагу, професіоналізм і бойову вправність Олександр був нагороджений державною нагородою — Медаллю «За військову службу Україні».
«Я прагнув бути серед найкращих — і став частиною еліти, уособленням сили та відданості. Тепер стою на варті своєї землі, що прийняла бій із найзапеклішим ворогом»
Бої Сашки у лавах бригади «Азов»: відвага, що рятує та знешкоджує
Після проходження служби у Силах спеціальних операцій, Олександр ухвалив рішення перейти до бригади спеціального призначення «Азов» — легендарного підрозділу, що став символом незламності та професіоналізму українського війська. У лавах «Азову» він продовжив свій бойовий шлях, демонструючи вірність присязі та надзвичайну ефективність у виконанні найскладніших завдань.
10 березня 2025 року Олександр очолив групу евакуації поранених бійців суміжного підрозділу зі спостережного пункту «Берлін-2» поблизу селища Неліпівки (Бахмутський район). В умовах артилерійської загрози та постійної розвідки БпЛА він уміло організував прихований підхід. Ризикуючи життям, Олександр надав домедичну допомогу тяжкопораненому бійцю, зупинивши масивну кровотечу — цим урятував йому життя, коли медична евакуація була неможливою.
Під час пішої евакуації група потрапила під загрозу виявлення ворожим дроном. Блискавична реакція Сашки дала змогу йому знищити БпЛА з особистої зброї, запобігши артилерійському удару та зберігши життя пораненим. 22 квітня 2025 року він очолив розвідувальну групу «Азову» з комплексним завданням: розвідка маршруту, переправа через водну перешкоду, зачистка укріплень і ротація поблизу Леонідівки.
Група подолала шість кілометрів «сірої зони» вночі без втрат.
Під час штурму ворожих бліндажів Олександр виявив замасковану вогневу точку. Діючи у взаємодії з побратимом, він обійшов фланг, кинув гранату у бійницю, знищивши двох ворогів, а третього ліквідував прицільним пострілом.
«Усе, що пам’ятаю: збиваю одну FPV-шку — і раптом як ляпне… Прибило трохи. У голові одне — як там побратими? Адреналін, хапаю зброю, дивлюся на руку — а пальців бракує…», – згадує Сашка.
Того ж дня, під час ротації піхоти з позиції «Перу» під Неліпівкою він, залишаючись останнім для прикриття, виявив ворожий ударний FPV-дрон і знищив його прицільним вогнем, урятувавши підгрупу.
Однак під час повторної атаки другий FPV-дрон влучив у ціль. Олександр отримав тяжке поранення. Попри критичний стан, він намагався самостійно надати собі допомогу, демонструючи виняткову стійкість і самовладання.
Унаслідок цього героїчного вчинку Олександр втратив ліву нижню кінцівку та пальці лівої руки.
Поранення у лави бригади після поранення
Через інтенсивність бойових дій та обмежений режим розголошення оперативне документування подвигів ускладнене. Лише завдяки свідченням побратимів, які перебували поруч та самому Олександрові вдалося відновити повну хронологію його героїчних дій.
«Незважаючи на тяжке поранення, тривалий період лікування та реабілітації, я не втратив бойового духу. І твердо налаштований повернутися до строю й продовжити службу у складі бригади «Любарт», – каже Сашка.
Його мета — передавати свій бойовий досвід новому поколінню воїнів, допомагати у підготовці новобранців та зміцненні бойового потенціалу підрозділу.
Це прагнення залишатися корисним для війська навіть після пережитого — яскравий приклад сили волі, патріотизму та незламного характеру справжнього воїна «Азову».
За видатну особисту хоробрість, відвагу та самопожертву під час виконання бойових завдань в умовах безпосереднього зіткнення зі збройною агресією рф, Олександра подано до найвищої державної нагороди — звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Сьогодні Сашка — боєць легендарної бригади «Любарт». Його спокій і жарти на передовій — це не бравада, а впевненість людини, яка знає: віра, побратими й сила духу — ось що тримає Україну.
Пресслужба НГУ
за матеріалами відділення комунікації 20 юригади оперативного призначення «Любарт»
