Покинути навчання у 18 років, бо розпочалась повномасштабне вторгнення зі сторони російської федерації – це про історію спецпризначенця 5 окремого загону спеціального призначення «Омега» з позивним Метис. У перші ж дні він доєднався до сил оборони на Дніпропетровщині.
«Спочатку стояв на блок-постах, чекали заїзду ворожої техніки. Через певний час прийняв для себе рішення, що хочу в бойовий підрозділ. І тоді з друзями, зі спортивної секції, разом приєднались до бригади Азов. Це був той час, коли бригада ще знаходилась в Маріуполі».
На базі одного з підрозділів Нацгвардії Метис з товаришами пройшов курс базової підготовки. Після чого одразу виконував бойові завдання на Донеччині.
«Я був помічником кулеметника, згодом – помічником гранатометника. Тоді, на Донеччині, у нас були перші штурмові та відновлювальні дії. Там я отримав свою першу контузію. І саме там я вперше відчув на собі, що таке війна, що таке втрата друзів. Контузія була важкою, але я пролікувався і повернувся на бойові. Тоді ми з побратимами виконували завдання по обороні населених пунктів, в які ворог намагався зайти».
Попри свій юний вік Метис згодом став інструктором в одному з підрозділів. Саме це дало йому змогу опановувати все більше навичок у сфері тактики та тактичної медицини.
«На певному етапі служби я зрозумів, що хочу повернутись в бойовий підрозділ. Так, я готував людей, які потім виконували бойові задачі але не міг змиритись з тим, що я сам не з ними. Мені як для чоловіка це було важко. Мої побратими отримували порання, я з ними спілкувався і мені було важко. Якщо я чоловік, який прийняв рішення з перших днів захищати свою державу, то я маю це довести до кінця. Так я вирішив іти у підрозділ спеціального призначення і обрав для себе 5 окремий загін спеціального призначення Омега ЦСП».
Метис одразу вирішив, що він хоче проходити службу саме в групі спеціального призначення. На той момент вакантних місць не було і йому запропонували посаду у групі вогневої підтримки.
«Я знову пройшов курси, навчався на оператора протитанкових засобів. І перший мій виїзд був вже з групою в Авдіївку. Спрацювались з колективом одразу. Я мав працювати зі Стугни, але на той час це був напрямок, де ми в більшості використовували Джавеліни Але думка про службу в групі спеціального призначення не полишала мене і вже через рік я досяг своєї мети. Я завжди хотів займатись медициною, хотів бути медиком в бойовій групі і на той момент моя ціль була досягнута».
Медик у групі спеціального призначення – це спецпризначенець з додатковим рівнем знань. Це людина, яка може штурмувати позицію ворога, і вже через кілька секунд рятувати життя свого побратима. Саме цією людиною став Метис.
«Я розумів, що я повноцінна бойова одиниця. Як тоді, так і зараз ми залучені на Покровському напрямку. Це один з найгарячіших і динамічніших відтинків фронту. Тут я був задіяний і в ударно-штурмових операціях і працював як медик підрозділу, допомагаючи побратимам після прильоту ворожого дрону».
Медик в бойовій групі – це й людина, яка постійно в стадії навчання. Про це у розмові також наголошує Метис. Він повинен слідкувати за змінами медичних протоколів, розповідати про них в підрозділі та навчити особовий склад.
«Перший мій виїзд з групою був на Покровський напрямок, це було понад півтора роки тому, – розповідає Метис. – Тоді були відновлені дії, ми заходили на позиції для підтримки нашої піхоти, відбивали ворожі штурми. Мій перший вихід бойовий і одразу перший важкий поранений. Тоді я зробив усе, що в моїх силах, евакуація прибула майже за шість годин. Мій побратим вижив, наразі проходить службу в підрозділі і відновлюється».
Під час проведення евакуації ворожий дрон знову відпрацював по групі спецпризначенців, поранивши і самого Метиса.
«Тоді отримав поранення заступник командира групи і я. Вже на стабілізаційному пункті мені дістали один уламок, а пізніше в лікарні вирізали ще два з руки. Усе це, звісно, не позбавило мене бажання далі продовжувати свою службу в підрозділі спеціального призначення. Вже за кілька місяців я був в підрозділі і чекав на наступне завдання».
Наразі Метис продовжує службу в підрозділі на бойовій посаді, тепер він має підпорядкований особовий склад, який готує до виконання завдань виходячи з власного бойового досвіду. Говорить, що мотивацію не втрачає, бо поруч є люди, які допомагають триматись.
«Я вже звик не планувати своє майбутнє, це просто не можливо. Поки триває війна, і поки я можу – я буду воювати. А далі, колись, буде будинок, родина і, обовʼязково, собака. Моя мотивація сьогодні? Знаю, що колись це закінчиться і у мене залишиться коло моїх друзів, вірних побратимів, з якими я пройшов крізь пекло».
Пресслужба НГУ
за матеріалами 5 окремого загону спеціального призначення
ЦСП “ОМЕГА”
