– Ви пам’ятаєте ваші дитячі Дні Незалежності? Чи святкувала ваша сім’я цей день?
– У нас в місті День Незалежності святкувався завжди – як і День Махна. Наше місто вельми патріотичне. А у зв’язку з тим, що мої батьки були завжди на роботі, то ці дні давали можливість зібратися всім нам за одним столом, поспілкуватися, відпочити.
– Що для Вас є Незалежність України?
– Свобода людини – свобода мислити, свобода говорити, свобода робити. Цієї свободи немає у росіян. Я знаю, про що кажу – сам пропрацював рік в росії, керував мережею салонів з продажу меблів, мав у підпорядкуванні 250 робітників. Я бачив, як вони живуть, порівнював із тим, як живемо ми. Коли той рік роботи у росії завершився, мені і зарплату вищу пропонували, і умови кращі – аби я залишився. Але мене для життя ця країна не влаштовує, я завжди хотів додому.
– В чому, на Ваш погляд, основна різниця між жителями росії та України?
– У нас люди роботящі. Основна маса наших людей буде завжди працювати, прагнути досягнень. А руські – вони більш ліниві, їм “в падлу” зайвий раз п’яту точку підняти. Вони думають: «В мене є трохи – і мені цього вистачить». Росіяни вузько мислять, не хочуть розвиватися, живуть у минулому.
– Зараз би поїхали до росії?
– Ні, звичайно! До речі, в мене там багато родичів. Було. Після початку путінського вторгнення вони телефонували, запрошували: «Приїжджайте до нас. Тільки якщо серед вас немає фашистів-нацистів!». Чи то вони морально слабкі, що настільки вірять пропаганді, чи то в них з головою проблеми. Я з ними зараз не спілкуюся, не хочу знати цих людей. Мої батьки також не підтримують з ними якихось контактів.
– Чи вірили Ви до 24 лютого у можливість великої війни з росією?
– Такого масштабу – мабуть, що ні. Навіть якщо у голові прокручувався варіант масованого наступу, то максимум – на луганському та донецькому напрямках. Але що воно може бути по всій Україні – я не думав.
– Чи змінилося, на Ваш погляд, у наших громадян відчуття незалежності країни після 24 лютого?
– Люди в Україні завжди були і є впевнені, що живуть у незалежній державі. А зараз українці об’єдналися, стали морально сильнішими. У мене в Гуляйполі після російського обстрілу згоріли меблеві магазини, квартира, будинок. Фактично, в мене нічого не лишилося, крім ненависті до орків. Але треба жити далі – заради сім’ї, заради Батьківщини. Жити і боротися.
