Оборонці старовинного Чернігова вже вписали своє ім’я у новітню військову історію золотими літерами. Вони не лише врятували княже місто від жорстокої окупації, але й відволікли на себе значні сили російських вбивць, запобігли оточенню Києва. Вони тримали оборону, вони не здали місто і ніколи не здадуть. Хоробрі чоловіки з усієї України стоять на охороні головного північного форпосту. Серед захисників чернігівського напрямку відзначились гвардійці з Шостки Сумської області. Їхні розповіді повертають нас до тих жахіть, що принесли до нашої країни нелюди з сусідніх територій.
Про зустріч з російськими танками під Черніговом розповів нацгвардієць Артур. Блокпост захисників знаходився біля села Количівка. Він був крайнім під Черніговом. По блокпосту постійно гатила ворожа артилерія, потім міномети й танки. Росіяни думали, що розбили українських захисників. Але 7 березня бійці прийняли бій і розбили колону російської техніки. Для багатьох окупантів ця масована атака виявилась останньою.
“Ми їх вже чекали та зайняли свої позиції. Мій гранатометний розрахунок був першим, хто цю колону зустрічав. Ми раніше з хлопцями добре відпрацювали алгоритм входження колони. Наша схема спрацювала. Мені пощастило з першого пострілу РПГ-7В влучити у відсік, де у танка пальне”, – розповів Артур.
Нацгвардієць Артур пригадує, що сам бій тривав сорок хвилин, і потім ще дві години тривала зачистка місцевості. Причому втекло дуже мало росіян.
“В одній з підбитих БМП вони всі так і лишились, ми потім бачили їхні тіла. Класно по них працювали танкісти Збройних сил. Росіяни побачили, що з ними буде, і тому більше не наважувались настільки агресивно прориватись через наш блокпост і тому потім били лише здаля», – додає він.
У гранатометному розрахунку Артура того дня бився нацгвардієць Андрій. Цей кремезний скромний мовчазний працьовитий чоловік прослужив у військах понад двадцять років.
“Була команда: «Танки». Ми приготувались. Коли танки наблизились, то ми почали підбивати їх. Підбили також БМП. Коли закінчились постріли РПГ, працював з автомата по російських танкістах, що кидали підбиту техніку”, – ділиться Андрій.
Під час бою він витягнув одного з поранених товаришів-гвардійців і віддав свій турнікет пораненому бійцю ЗСУ. Нацгвардієць «Бармалей», який теж брав участь у тому бою, нині перебуває у шпиталі.
“Ніжинські лікарі так до кінця і не були впевнені, чи то було кульове, чи то уламкове поранення, адже рентген металу не виявив. Загоюватись, як сказали, буде довго, але головне, що кістка ціла. Ми зробили все, щоб вони не пройшли далі. Це сьогодні — головне!
Ці нацгвардійці – кадрові військові. Проте специфіка задач, які вони виконували до початку вторгнення, була далекою від тих реалій, з якими вони зіткнулися під Черніговом. Кажуть, що вижити у божевільному хаосі боїв та постійних обстрілів їм допомогли, віра у свої сили, дисциплінованість та навички, які вони отримали під час численних зборів та навчань.
Пресслужба НГУ
