Мені зателефонував мій товариш, і я від нього почув коротку фразу: «Евакуюю сім’ю, нас бомблять, почалася війна. Саме з цього моменту і по сьогодні це як один довгий день. Моя дружина, на той час – моя дівчина – спитала, що будемо робити. Я жартома сказав, готувати сніданок, а сам почав збирати своє екіпірування, яке в мене було ще з мого контракту. А в 10 годині ми вже стояли в коридорі, і вона проводжала мене на службу в мою частину», – згадує Віктор Кушнір.

У найвідповідальніший для країни момент чоловік повернувся на військову службу у 2 Галицьку бригаду Національної гвардії України. А невдовзі разом з підрозділом вирушив на фронт. Бойові завдання гвардійці виконували під Вугледаром. Населений пункт Павлівка був вже наполовину окупований ворогом, але гвардійці стримували наступ. Потім мужній сержант воював у Запорізькій області, під Авдіївкою. І після кожного завдання завжди аналізував, що зробили правильно, а де припустились помилок.

Кожне моє повернення з зони виконання закінчувалося аналізом того, як пройшла ця ротація, як пройшов цей виїзд. Звісно, суто по-людськи, додому повертатись завжди солодко, додому хочеться повертатись. До рідних, близьких, коханих. А як військовий, як сержант, я намагаюсь завжди дати оцінку діям підрозділу, який виконував завдання», – ділиться сержант.

Сьогодні Віктор Кушнір – головний сержант Західного територіального управління. Його задача – розвиток сержантського корпусу. Але свій перший підрозділ Віктор Кушнір досі згадує з теплотою і сумом. Він пам’ятає імена усіх побратимів, які загинули чи отримали важкі поранення. Саме ця пам’ять і мотивує його на подальшу боротьбу.

На моєму робочому місці стоїть фотографія мого першого підрозділу, з резервної роти. І на цій фотографії я, командир роти і весь сержантський склад. Багато з них загинули. Я дивлюся на цю фотографію і розумію, що не можна опускати руки», – впевнений гвардієць.

Національна гвардія України впроваджує новітні формати сержантської підготовки. Кожен сержант – це лідер серед солдатів в будь-якому підрозділі. Тому сержанти завжди розвиваються: підвищують професійні навички, вивчають все нове.

Ми ні в якому разі не кажемо, що ми в ТОПі. Ми готові розвиватися. Це, мабуть, і є нашою перевагою. Ми постійно шукаємо якісь шляхи вдосконалення, механізми, за рахунок яких ми можемо якісніше управляти особовим складом і виконувати поставлені командирами завдання. Ми не зазнаємося, ми готові. Ми не шукаємо причини, чому ми стали кращими. Ми щодня стаємо кращими», – наголошує Віктор Кушнір.

Роль головного сержанта він вбачає в тому, щоб формувати команду команд. Формувати відділення, взвод. І коли він стає одною великою командою, він може успішно виконати поставлені завдання. Але для цього потрібно почати з відділення. Кожен повинен розуміти свою важливість і кожен повинен мати свій фах.

Я, як головний сержант Західного територіальної управління Національної гвардії України, в першу чергу, налаштовую сержантський склад на якісну роботу з особовим складом, на забезпечення, підготовку, морально-вольові якості, які сержант повинен вкладати в людей. Сьогодні вся наша взаємодія з солдатами повинна бути зосереджена на людяності, на простому братерстві, на взаємній підтримці. Я – сержант Національної гвардії України, і моя задача на сьогодні – забезпечити обороноздатність, забезпечити можливість людей їхати виконувати завдання і повертатися до своїх рідних. Оце і є моя робота сержанта», – резюмує нацгвардієць.

Група комунікації Західного територіального управління Національної гвардії України