Бійці 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії беруть активну участь у боях за Луганщину. Доброволець Вулик повернувся з-під Кремінної на бойове злагодження та розповів, з якими викликами доводиться стикатися зв’язківцям на передовій.
Вулик — уродженець Водолаги. Щойно розпочалося повномасштабне вторгнення — вступив до лав 5-ї Слобожанської бригади. Воєнного досвіду раніше не мав, але проходив строкову службу у 2-й Галицькій бригаді. Зв’язківцем став, коли потрапив на Балаклійський напрямок. Ситуація, яка там склалася вимагала від нього холодної голови та відчайдушності.
“На Балаклійському напрямку я займався налагодженням зв’язку. Постійно працювала РЕБка, тому доводилось викручуватися. Адже між постами повинен бути зв’язок попри все. Ми виходили з положення завдяки ТА-57. Коли зв’язок втрачався, бо “польовку” перебивало весь час, доводилось шукати пошкодження і все виправляти, скручувати дроти під обстрілами. Таке траплялось чи не щодня. З ранку до ночі. Без зв’язку “точка” не знає, чий над нею безпілотник — наш чи не наш. Чи може з боку Балаклії рухається ворожа техніка. А попередити людей без зв’язку неможливо, бо там відстані — один, два, три кілометри. Одного разу під Пришибом вигоріло 700 метрів “польовки”. Довелося лагодити під інтенсивним обстрілом. Клали 82 мм. Якщо працює РЕБ, то радіостанція починає гудіти. Бувало, що їм вдавалося глушити все, разом з ретрансляторами. Багато доводилося вчитися, щось нове придумувати, використовувати трофейні зразки. У Балаклії нам вдалося “віджати” “орківський” комутатор, якого раніше у нас не було”, — розповідає Вулик.
Він додає, що штатні радіостанції НГУ Motorola виявились досить стійкими проти російських РЕБ. Проте на початку компанії, коли значно зросла чисельність особового складу, кількість позицій та різко ускладнилася логістика їх бракувало у деяких підрозділах. Свій позивний Вулик він отримав від своїх бойових побратимів за те, що під обстрілом “неправильних бджіл” під самою Балаклеєю врятував життєво необхідне обладнання для зв’язку, коли рашисти підбили їхню бойову машину.
Кремінський напрямок виявився повною протилежністю попереднього досвіду: лісиста місцевість, кардинально вищий рівень вогневого ураження артилерією противника — все це дуже ускладнює роботу з налагодження зв’язку.
“На Кремінній ситуація інша. Постійні обстріли: ліс — верхівок дерев немає, буває, що пеньки одні стоять. Тут використовуємо тільки радіозв’язок. Треба все розуміти та контролювати, що відбувається на позиціях. Моя задача — обдурити російський РЕБ. Ми тоді використовуємо систему “точка-точка”, якщо РЕБка працює. Я підходжу ближче до визначених позицій, стаю між ними, починаю працювати. Мені всі “опорники” доповідають свою обстановку. Наприклад, у них там йде чи пройшов бій. Я збираю інформацію і передаю далі. Постійно так бігав від однієї позиції до іншої. Бувало, що супроводжував хлопців при ротації на позиції, заводив спецпризначенців, щоб вони працювали. Налагоджував їхню взаємодію з нашими позиціями, щоб не було “дружнього вогню”. Були моменти, коли відбувалися прориви наших позицій, коли з позицією втрачався зв’язок, бо були через обстріл знищені радіостанції. Іноді ти не знав чи є там ще люди, і кого ти там можеш зустріти, тому заходили групою. Поранених витягували, особливо, спочатку, коли мало хто знав ліс. Траплялось і відстрілюватися, і під обстрілами побігати. Дуже багато доводилося рухатися: акумулятори змінювати, переналаштовувати частоти. У мене є напарник, але він зараз поранений, бо потрапив під мінометний обстріл, коли вийшов налагоджувати зв’язок”, — ділиться Вулик.
Гвардійці 5-ї Слобожанської бригади є питомою складовою Сил Оборони України. Вони професійно нищать російських загарбників на східних рубежах й відчайдушно б’ються за волю та суверенітет українських земель. Вони пройшли випробування боями на Харківському, Ізюмському, Балаклійському, та на Кремінському напрямках. Кожен, хто відчуває у собі силу та мотивацію, може до них приєднатися.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
