Мені знайомі запропонували піти до Нацгвардії. Батьки казали: «Настя, це дуже важко для дівчини», але я вирішила спробувати», – згадує військовослужбовиця.

Спочатку була звичайна служба, робота з людьми, будні без надмірного героїзму. Але у 2021 році Настя вирушила на схід – у зону проведення операції об’єднаних сил.

Я хотіла побачити, як там на сході, відчути, чи витримаю морально. Була на Покровському напрямку – тоді було набагато спокійніше, ніж зараз», – ділиться вона.

У підрозділі Анастасія відповідала за забезпечення військових. Каже, що в бойових умовах найважливіше – підтримка побратимів і взаєморозуміння.

Спочатку було страшно, бо нові люди, інша місцевість. Але за чотири місяці ми стали, як одна родина. Коли роз’їжджалися – плакали», – пригадує гвардійка.

Коли у лютому 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, Настя вже не служила. Та залишатися осторонь не змогла – рішення повернутися було миттєвим.

Пам’ятаю цей ранок, було страшно, уся моя сім’я була закордоном, я лишалась одна. Певний час обдумувала все й пішла до військкомату… Я одразу сказала, що повернуся до своїх, у Нацгвардію. Там мої побратими і посестри, там я знаю службу», – розповідає дівчина.

Повернувшись, вона знову стала до строю. Тепер її завдання – охорона громадського порядку і важливих державних об’єктів.

Ми патрулювали містом 24 на 7. Я була єдина жінка у роті. Коли ми виходили на спільні патрулювання з поліцією, всі дивувались: “У вас жінка на патрулі?” А я кажу – так, звичайно!», – усміхається нацгвардійка.

Попри навантаження, Настя не скаржиться. Каже, що поруч із побратимами почувається впевнено і знає, заради чого все це.

Буває важко, але я розумію – мені все одно легше, ніж хлопцям, які на передовій. Ми разом тримаємося», – каже військова.

Анастасія переконана, що жінки у війську не поступаються чоловікам ні у витривалості, ні у характері.

Багато хто думає, що жінки не витримають. Але я б посперечалася. Морально жінки сильніші, ніж здається. Фізично хлопці можуть більше, але витримка, сила духу, віра, яку мають жінки і надихають нею інших – це теж зброя», – підкреслює вона.

Коли побратими повертаються з фронту, Настя завжди серед тих, хто зустрічає їх першою. Для неї це не просто традиція – це символ вдячності і любові до своїх.

Ми завжди зустрічаємо своїх із хлібом і сіллю. Для нас це момент щирої вдячності. Я завжди зі сльозами – бо знаю, як там важко. І радію, коли бачу їх живими», – каже гвардійка.

Вона не женеться за кар’єрою, не прагне посад чи звань – просто робить свою справу чесно.

Я не на фронті, але роблю все, що можу. І я хочу, щоб кожен робив своє – тоді ми точно переможемо», – говорить Настя.

І додає: якщо є думка спробувати себе у війську – не варто вагатися.

Якщо хочете, якщо у вас така думка хоч трішечки з’явилася, то приєднуйтесь. Ви станете сильнішими, здобудете справжніх друзів і допоможете країні. І разом ми впораємося. Якщо буде більше бажаючих служити, ми це швидше закінчимо. Я в це щиро вірю», – підсумовує військовослужбовиця.

Група комунікації Західного ТУ НГУ