Назарій Старунчак на псевдо Циган в 2 Галицькій бригаді з перших днів повномасштабного російського вторгнення. Разом з побратимами воював в Донецькій і Луганській областях. За проявлену мужність в боях за село Урожайне Цигана нагородили Золотим хрестом.
До війни чоловік вів успішний будівельний бізнес. Коли на Україну напали росіяни, то взявся за зброю і приєднався до Національної гвардії України.
«Я не міг інакше. Вдома нічого не казав. Коли вже почав збирати речі, дружина запитала, куди я зібрався. І тоді вже повідомив, що йду на війну. Сім’я, звісно, була шокована. Та згодом рідні мене зрозуміли і підтримали. Це було надважливо для мене. Бо ця війна, в першу чергу, за мій дім і мою сім’ю, мою країну, яку хтось намагається стерти з мапи землі», – говорить Назарій.
В лавах 2 Галицької бригади чоловік швидко освоївся і знайшов вірних побратимів. Позивний довго обирати не довелось. Циганом кликали його ще в школі. Тому що мав густе чорне волосся.
«Я від початку шукав можливості перевестися в підрозділ, який бере участь в бойових діях. Так і потрапив в мінометну батарею. Навчання було цікавим і важким одночасно. Переносили, копали, споряджали, а тоді вже наводились і стріляли. Процес розлогий. Перевірили отримані знання вже у бойових діях», – розповідає Назарій.
Міномет грізна зброя для ворога і надійний помічник для своїх. Тому від злагодженої роботи розвідників, коригувальників, навідників залежить дуже багато.
«Всі бої важкі. Буває відчуваєш себе ювеліром чи хірургом. Бо треба дуже точно розрахувати дальність і координати цілі. Так було під Урожайним. Ми допомагали нашій піхоті просуватися вперед, накриваючи вогневі точки ворога», – пригадує гвардієць.
Обтяжувало виконання завдань спекотне літо 2023. Піт заливав очі, але гвардійські мінометники виконували свою роботу і знищували ворога швидкими і влучними пострілами.
«Ми починали о восьмій ранку і активно працювали по російських цілях до восьмої вечора. Пам’ятаю випадок, коли ми отримали наказ підтримати нашу піхоту, яку штурмували росіяни. Це були бої в Новодонецьку. Наш вогняний вал зупинив штурм і змусив окупантів відійти. Але й за нами почалося полювання. Нас засікли ворожі дрони і довелося швидко міняти позиції. Бо почався обстріл. Росіяни били з усього, що в них було. Бо міномет – це одна з пріоритетних цілей на фронті», – розповідає Назарій.
За ті бої мінометників 2 Галицької бригади відзначили державними нагородами. Назарію Старунчаку вручили Золотий хрест Головнокомандувача. Згодом за мужність при виконанні бойових завдань його нагородили відзнакою Президента «За оборону України». Ці нагороди спільні, вважає гвардієць, адже без команди вірних побратимів поставлені задачі виконати було б неможливо.
Війна це не лише бої. Циган розповідає, що окрім зброї любить готувати і створювати затишок. Назарій один із тих, хто може в будь-якому місці приготувати для своїх побратимів щось смачне.
«Я сам люблю смачно поїсти. По-домашньому. Якийсь борщик наваристий приготувати. Щоб і на фронті створити атмосферу дому. Бо згадки про дім мотивують найбільше. Ми тут щоб захистити свій дім і свої сім’ї від війни», – говорить Циган.
Серед улюблених шевронів Назара жарт «Побриюсь після перемоги». Він хоч і пишається своєю бородою, втім зізнається, що не проти вже її зняти чи вкоротити. Гвардієць не приховує очікування кінця війни. Але додає:
«Якщо нічого не робити для цього, то війна сама не закінчиться. Ми пам’ятаємо набагато гірші речі, які виробляли росіяни, коли приносили свою владу на українську землю. Голодомор чи масові страти і заслання. Це не повинно повторитись. І ми знову споряджаємо зброю, щоб наш дім мав мирне майбутнє», – підсумовує гвардійський мінометник.
