У цивільному житті гвардієць 5-ї Слобожанської бригади з позивним Камазіст працював водієм. У перші дні повномасштабної війни пішов добровольцем та став на захист рідної країни. Зараз чоловік — водій військової швидкої допомоги. Його головна місія — якомога скоріше довезти пораненого до медиків.
Про Камаз розповів журналістам Агенції новин «Громада Груп», перебуваючи на першій лінії оборони на Куп’янському напрямку.
«Спочатку був у піхоті, потім перевели у серпні 2022 року на машину, потрапив на швидку, так і залишився на цій посаді. На “КамАЗі” поспішати не треба — приїхав, висипав, завантажився та поїхав. А тут потрібно, щоб було все швидко — довезти, перевезти», — пояснює гвардієць.
Під час таких виїздів бували випадки, що їхня бригада швидкої потрапляла під обстріли, пригадує чоловік. Одну машину через це довелося замінити. Скільки було виїздів та яку кількість людей від початку повномасштабної війни вивіз, пригадати не може. Каже, найголовніше – виконати свою роботу, а не вести підрахунки.
«Ми починали з Балаклії та пройшли Підлиман, Серебрянський ліс, Кліщіївка під Бахмутом. Зараз там – тепер тут. Найскладніше було під Кліщіївкою. Більше поранених. Щоб по трасі проїхати, то це…. Літали fpv-дрони. Кожен раз не знали — встигнемо доїхати чи ні», – пригадує Віталій.
Сам чоловік понад 20 років працював водієм на КамАЗі, а тому медичної освіти до російського вторгнення він не мав. Гвардієць говорить, спочатку був просто водієм, але поступово почав вчитися надавати першу домедичну допомогу.
«Це гіпси, що фіксують руку. А потім приїжджаємо у стабпункт, а там якщо перелом, то накладають гіпс», – Камазіст знайомить журналістів з обладнанням та наповненням своєї автівки швидкої допомоги.
Досвідом та медичними знаннями з чоловіком ділилися його побратими з якими він служить та працює однією командою. Каже, коли один поранений, то працює сам фельдшером, але якщо допомога потрібна одразу кільком людям, то він також стає до роботи.
«І крапельниці ставив, і бинтував. Все було…», – каже гвардієць.
Працювати доводиться і вдень, і вночі, бо російські обстріли можуть початися будь-якої миті.
«Їхали й на порожніх колесах, бо зупинятися не можна було. Потім качали, перевзувалися. Можеш швидко поїхати, а потім тихо понесуть, – прикро посміхається Віталій, – А можеш хвилину перечекати. Не вгадаєш, як правильно».
Зараз чоловік служить у 5-й Слобожанській бригаді та робить все, щоб наблизити нашу перемогу.
Відділення інформації та комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
