Інтерв’ю з командиром групи спецпідрозділу «Омега» НГУ про бойовий шлях та філософію на фронті - НГУ

Упродовж 8 років військовослужбовці спецпідрозділу НГУ «ОМЕГА» виконують найбільш ризиковані завдання на сході  України. З початком повномасштабного вторгнення рф на територію України до лав окремих загонів спецпризначення Нацгвардії приєдналися чимало новобранців, або тих, хто колись вже проходив службу у цих підрозділах.

Один з них Дмитро. Останні роки він був офіцером Нацполіції. Та війна повернула Дмитра у підрозділ Нацгвардії, з якого він колись починав свою службу у військах. «Цей підрозділ мене виховав, у ньому я сформувався як чоловік, тут мої друзі», – каже гвардієць.

Дмитро зізнається, що до повномасштабного вторгнення, хоч і був поліціянтом, війну не відчував так гостро. За всі роки служби чоловік не був на Донбасі, ймовірно тому, не розумів повною мірою, що там відбувалося. Усе змінилося з початком повномасштабного вторгнення. Хвилюючись за свою родину, чоловік вирішив повернутися у спецпідрозділ Нацгвардії, ставши командиром групи спецпризначення, яку сформували на основі мобілізованих захисників.

 

Мій перший бій з ворогом був у населеному пункті Гута-Межигірська, там я почав усвідомлювати, що таке війна. Я спостерігав за тактикою ворога, вивчав його та вчився у нього».

Найбільшою перевагою ворога Дмитро вважає їхню завчасну підготовку до війни та колосальний військово-матеріальний ресурс.

Пізніше, відсунувши ворога з Київського напрямку, група ОЗСП під керівництвом Дмитра брала участь у спецопераціях в Сєвєродонецьку та Ізюмі.

 

Власне, у Сєвєродонецьку, за словами Дмитра, були найзапекліші бої його групи.

Це було складне завдання для досить невеликої групи з огляду на ситуацію, яка упродовж двох діб змінювалась дуже динамічно. Але, при цьому ні в кого не було бажання відступити, кожен бився як справжній воїн. На щастя, наша група вийшла з міста без втрат!»

Звісно, були позиції, на яких бійці Дмитра отримували поранення, але жоден не заперечував утримувати небезпечний напрямок, щоб дати іншим групам та підрозділам закінчити свою роботу. Тепер же Дмитро разом зі своєю групою виконує завдання на Слов’янському напрямку.

 

Страшно завжди, коли є небезпека життю та здоров’ю, але треба вчитися контролювати ці відчуття. Мабуть, з початку війни було найстрашніше, коли всі починали опановувати свої страхи. Навіть надто хоробрі воїни стають пасивними. Цьому треба вчасно завадити. Це як у лікуванні, само собою це не мине. Коли батарейка саморегуляції сідає – людина перестає контролювати страхи й розряджає інших. Страх – це не слабкість, це інстинкт».

Коли війна стає звичною рутиною, яка затьмарює пильність – з’являється вигорання. Якщо воїн знаходиться 24 годин на 7 в страху, під постійними обстрілами артилерії – виснаження неминуче. Військовий каже, що перед будь-яким бойовим виходом важливим є самоусвідомлення, концентрація та об’єктивізм.

Завжди треба знати себе та знати своїх братів по зброї. Сунь Цзи говорив – якщо ти знаєш себе і ворога, то ти переможеш у ста відсотках боїв. Якщо знаєш себе, але не знаєш ворога – ваші сили рівні. Але якщо не знаєш себе, але знаєш ворога – ти завжди програєш».

 

Найбільша перевага українського війська – це те, що це наша Священна війна, яка зобов’язує нас, українців, будь-якими методами знищувати ворога та дати йому зрозуміти на століття, що ми неподільні, що ми нація, яку він недооцінив.

 

З історії війн, ми пам’ятаємо, що сторона, яка знаходиться на Священній війні – незламна та непереможна! Сьогодні ми вартові на цій землі, то ж вся відповідальність за неї – на нас».

Перейти до вмісту