Коли відбувся напад росії на Україну, ми були на взводному опорному пункті. О четвертій ранку я вийшов на вулицю, бо був у нічній зміні та побачив, як Луганську область почали крити “Градами”. Нам надійшов сигнал тривоги. У це час окупанти почали накривати Станицю Луганську. Наш підрозділ був трохи далі, але було видно як летять ракети, як все вибухає”, — згадує гвардієць Малий. — Я там був доволі довгий період, три-чотири місяці – Рубіжне, Золоте, Катеринівка, поруч з Попасною. Були часті вогневі контакти з противником. Їхні атаки ми відбивали. Вони до нас йшли, і там же, і залишалися, ми трималися як могли”.

Саме там, під час оборони Луганщини, Малий здобував свій перший бойовий досвід.

У Луганській області – всі бойові сутички у нас були з т.зв. “ЛДНРівцями”, також заходив загін “кадирівців”, але ми не дали їм пройти далі наших блокпостів. Коли у нас траплявся “контакт”, ми приймали бій, — каже боєць. Тоді ж йому вдалося отримати навички ведення вогню майже з усіх видів стрілецького озброєння, яке мали гвардійці. — Я — гранатометник, працюю з РПГ. У Луганській області було так: бачиш кулемет — стріляєш, бачиш автомат — стріляєш. Навчаєшся в бою. Побратими та командири підкажуть, допоможуть — спокійно виходиш працюєш. Найскладніше морально було перші два-три тижні, а потім розумієш: “А хто вони такі? Чого вони сюди прийшли? Їх його потрібно негайно виганяти!” Відразу бойовий дух і моральний стан піднявся. Ми розуміємо, що це — наша земля, і ми її нікому не віддамо! Хто б сюди не прийшов із поганими намірами, він або тут залишиться в землі, або покине свої позиції!

Траплялося Малому декілька разів бути й свідком так званого “дружнього вогню”, який відбувався між різними підрозділами російських окупантів.

В Луганській області бачив, коли окупанти самі між собою почали перестрілюватися. Ми вночі стоїмо, спостерігаємо в тепловізор і бачимо, як дві групи йдуть ліворуч і праворуч. Ми знаємо, що наші підрозділи всі на місцях, і у рашистів починається вогневий контакт між собою”.

Після ротації з Об’єднаних сил гвардієць прибув до рідної бригади, але відразу ж висловив бажання воювати на передових позиціях.

Тут мій знайомий командир, з яким я служив, тому я сказав, що хочу до нього, мене одразу передислокували до нього. Тепер на всі виїзди ми вирушаємо з ним разом, і будь-яке завдання – це успіх Бували й складнощі, як під час штурму Ц***, ми тоді з ним підірвалися на БТР. Це був штурм, розвідка сказала, що можна проїхати, ми поїхали, але натрапили на цю пекельну міну, підірвалися, але нам це не завадило, ми пішим порядком, пішли нашим десантом далі. Решта нашого екіпажу проїхали, вдало висадилися і прийняли наш перший бій, підійшли максимально близько, по дорозі зустріли контакт”, — ділиться Малий.

Попри непросту ситуацію на фронті, гвардієць сам лишається оптимістом, ще й знаходить сили підбадьорювати своїх побратимів. Його впевненість у неодмінній Перемозі базується на вірі у силу єдності українського народу, підтримку союзників, та у справедливість.

Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України