Дмитро Гордіца – іконописець, все своє довоєнне життя він присвятив творчості та викладанню сакрального мистецтва у вищих навчальних закладах Львова та Києва. Його роботи виставлялись як в Україні, так і за кордоном. Ми поспілкувались з Дмитром про те, як він опанував спеціальність військового топографа, дізнались, чому він поставив творчість на паузу та як допомагає своєму батальйону волонтерською діяльністю.
Пов’язати своє життя з мистецтвом Дмитро вирішив під впливом батька – Івана Гордіци – заслуженого художника України.
«Він змалечку мене привчав до образотворчого мистецтва, і в пошуках академічного живопису я потрапив на кафедру іконопису у Львівській академії мистецтв. Продовжив навчання у Київській академії, і так у своїй творчості поєднав ці дві школи», – розповідає військовий.
За понад 20 років творчої діяльності Дмитро став співзасновником мистецької групи «Зографос», створив всеукраїнський симпозіум церковного мистецтва, де виставлялися близько 100 художників, засновував студії іконопису у Центрі досліджень української сакральної культури при Києво-Могилянській академії.
З початком повномасштабного вторгнення Дмитро зрозумів, що не зможе повноцінно займатися творчістю та вирішив долучитися до лав Сил безпеки та оборони. У лютому 2023 року у рамках всеукраїнської кампанії «Гвардія наступу» він прийшов у Першу Президентську бригаду «Буревій».
«Я абсолютно не мав знань бойового мистецтва, знань ведення війни, коли прийшов як художник, тому не міг навіть фантазувати, скільки наша боротьба може тривати. І в армії мене навчили чітко виконувати поставлені задачі одну за одною. І не забігати ні вперед, ні оглядатися назад. Отримав задачу – виконав її й отримав наступну», – ділиться гвардієць.
У бригаді Дмитро пройшов базову військову підготовку та долучився до батальйону «Хорив». Враховуючи специфіку професії, митець обрав для себе псевдо Художник, а також отримав можливість опанувати спеціальність військового топографа.
«Спочатку я навчався на інструктора з медицини, адже колись, в юності, думав про професію лікаря, але потім заступник комбата запропонував мені спробувати власні сили в топографії, зауваживши, що художники ще за давніх часів малювали карти під час війн», – згадує військовий.
Для цього Дмитро пройшов базовий курс з військової топографії у військовій школі «Боривітер». Як зазначає гвардієць, він починав з нуля, адже ніколи не займався ані спортивним орієнтуванням, ані топографією. Проте в нього було бажання опанувати нову спеціальність та величезний досвід викладання.
«Під час тижневого навчання мені, як початківцю, здалось, що програма дуже насичена. Але завдяки самоосвіті мені вдалось гарно підтягнути свій рівень. Зараз я читаю лекції нашим підрозділам і кожного разу намагаюсь додавати щось нове. У нас немає градації оцінок як в навчальних центрах, у нас одна оцінка – відмінно. Ми офіційно перейшли на військову топографію зразка НАТО, тому є потреба пояснювати бійцям різницю між західною та радянською системами обчислення координат», – каже Художник.
Як зазначає інструктор, програмний комплекс «Кропива», який гвардійці використовують під час навчання, незамінний на заняттях з топографії, тактики та розвідки. Програма дозволяє виконувати вимірювання, орієнтуватися на місцевості, наносити об’єкти, цілі, орієнтири та передавати дані іншим військовослужбовцям.
«Ми намагаємось всесторонньо навчити бійців, виховати бойову особистість», – додає гвардієць.
Попри постійну інструкторську роботу Дмитро також встигає сприяти своєму підрозділу, залучаючи волонтерську допомогу від колег, друзів та замовників як з України, так і з-за кордону.
«Після того, як я мобілізувався, багато колег з мого цивільного життя почали питати, що мені необхідно? І я не соромився дізнаватися, що мені може бути потрібно спочатку як військовому, потім як інструктору. З часом волонтери почали допомагати й моїм побратимам», – згадує Дмитро.
За його підтримки вдалось частково забезпечити батальйон безперебійним супутниковим зв’язком, генераторами та автівками. І хоча з початку військової служби Художник повністю поставив творчу діяльність на паузу, інколи він доопрацьовує власні доробки, аби використати їх як презенти для зборів.
«Тобто є якась річ незавершена (творча робота – прим.), яку можна вручити як якийсь презент за пікап чи за якісь інші речі. Відповідно, я мушу сісти швидко доробити, трошечки навіть мілітаризувати той сюжет, щоб воно більше підходило до сьогодення», – ділиться Художник.
Як зазначає гвардієць, ще у 2023 році залучати кошти та організовувати збори було значно легше, через більшу зацікавленість широкої аудиторії, а зараз вже благодійна діяльність тримається на особистих зв’язках та приватних ініціативах.
«Раніше я міг знайти якийсь одяг для бійців, зараз це вже щось серйозніше. Наприклад, я довго працював в Києво-Могилянській академії й дуже дружив з Києво-Могилянською бізнес-школою. І вони дуже допомагають нашому батальйону. Для цього створили окрему освітню програму і всі кошти спрямували на покупку автобуса-рефрижератора, який повертає героїв на щиті з передової додому», – розповідає військовий.
На думку Дмитра, протистояння з Україною з боку країни-агресорки має довгу історію: протягом сотень років росіяни приносили багато горя та страждань на українську землю. Яскравими прикладами цього є штучні голодомори з мільйонами жертв, сотні тисяч репресованих українців та сучасна російсько-українська війна.
«Кожен росіянин – злочинець, і той, який спостерігає, або який прямо дотичний, або той, хто благословляє всі набої та цю всю техніку. І зараз настав час відповідати їм за свої злочини», – переконаний гвардієць.
Відділення інформації та комунікації Північного Київського ТУ НГУ
