Повномасштабне вторгнення застало його зненацька, коли він був ще школярем, згодом він пережив окупацію в Бучі. Цей досвід остаточно переконав його долучитися до війська та загартував.

Після окупації я чітко знав, що хочу вигнати окупантів із нашої землі. Це притупляє страх, дає мотивацію. Пам’ятаю, як ми сиділи в танку та дивилися фільми, у той час, як біля нас рвалися касетні снаряди росіян. Страху не було, була думка: «Покажіть, де вони, ми поїдемо їх розвалимо!» — розповідає про свій бойовий дух боєць.

Студент – навідник-оператор танкового батальйону бригада «Рубіж», несе службу в танку, екіпаж якого складається із трьох осіб: командир, механік та оператор-навідник. Після всього того, що вони пройшли, екіпаж став дійсно другою сім’єю, і він не бачить нікого іншого поряд із собою в танку. Свої традиції в екіпажі також є, і вони допомагають тримати бойовий дух:

«Головна традиція — це добре поїсти перед виїздом, щоб не бути голодним і не бути злим. Бо коли ми злі, тоді вже і своїм буде непереливки», — сміючись, розповідає про їхні порядки Студент

«Кожного разу, коли ти працюєш по цілі, не перестаєш думати, що це — українська земля, і ми знищуємо ворогів, які зайшли в українські міста та села», — каже танкіст.