“Воювати будемо до нашої Перемоги”, – історія гвардійця Олексія - НГУ

Не заради нагород, а за покликом сердець взялися у 2014 році за зброю тисячі українців, коли над Україною нависла смертельна загроза. Вони стоять на смерть заради перемоги й сьогодні.

Саме завдяки добровольцям – їхній мужності та відданості, їх щирому патріотизму вдалося зупинити російського агресора, дати змогу мобілізувати сили в тилу й озброїти армію.

Одним із них став і 45-річний Олексій, який родом з мальовничої Черкащини, де з малих літ попри радянську пропаганду цікавився життям своїх предків та історією визвольної боротьби українського народу за свою незалежність. 

У 2015 році Олексій добровольцем пішов до військкомату та був направлений до однієї із військових частин Національної гвардії України у місті Вінниці. Маючи за плечима строкову службу водієм в аеромобільних військах, став водієм медичного автомобіля. Одразу після проходження підготовки розпочались відрядження у зону проведення АТО на сході України. У складі медичної бригади побував у всіх, на той час, місцях, де велись бойові дії.

«Моїм головним завданням було швидко та безпечно довезти поранених до лікувального закладу. Ситуації були різні. Попадали й під обстріли та в бездоріжжя, але завдання виконували, адже життя побратимів було найціннішим», – згадує Олексій.

Демобілізувавшись у кінці 2016 року зі служби, він продовжив працювати водієм та ростити з дружиною двох дітей: сина Давида та донечку Олександру.

«Після повернення зі служби я дуже переоцінив своє відношення до життя. Батьківщина і родина були для мене на першому місці. Коли сину виповнилось 20 років і стало питання про службу, то моя відповідь була однозначною. Кожен українець повинен уміти захистити свою родину і країну», – розповідає Олексій.

Син Давид дослухався батькового слова та після закінчення професійного коледжу підписав контракт та проходить службу водієм в одній з військових частин Нацгвардії на Київщині.

«24 лютого розпочалось для мене телефонним дзвінком побратима і я зрозумів – це війна. Не вагаючись, зібравши необхідні документи та речі, попрощавшись з дружиною та донькою, вже через декілька годин був на КПП частини, де служить син», – каже Олексій.

З того часу батько та син боронять Батьківщину разом та виконують завдання за призначенням. Водійське ремесло не легке, але таке потрібне для військ. Під час оборони Києва вони забезпечували підрозділи боєприпасами, харчовими продуктами та всім необхідним. 

«Ворог прийшов, щоб знищити українців, як народ і знищити нашу країну. Воювати будемо до нашої Перемоги – доти остання нога окупанта не покине нашу землю», – підсумував гвардієць.

Ось так від батька до сина передається споконвічна любов до Батьківщини, до своєї родини та святий обов’язок їх захисту у лиху годину. Це лише один приклад життєвої мудрості, патріотизму і мужності, а їх тисячі.

Українські добровольці стали гордістю українського народу та водночас головним болем кремлівських посіпак. Наразі добровольці беруть активну участь у нинішній російсько-українській війні, захищають країну від російських окупантів і здобувають перемогу кров’ю і потом. 

Перейти до вмісту