Старший сержант Василь Стецюк колись проходив строкову службу у танкових військах. Сьогодні – він мобілізований у Національну Гвардію України. Сержант швидко відновлює знання та навики і здобуває нові: вивчає тактику ведення бою піхоти та охороняє стратегічні об’єкти. Василь прийшов з власним спорядженням. Каже, що бронежилет надіслали друзі з Польщі, а британську каску купили за кошти сільської ради, коли дізналися про бажання чоловіка захищати свою Батьківщину. Така символічна підтримка друзів і односільчан – додає сил і впевненості. А ще це свідчення, що до боротьби з ворогом залучено увесь український народ і на передовій, і в тилу.
Василь Стецюк ніколи не вважав росіян братами, але після того, як вони відкрито напали на Україну та вчинили масові звірства, немає іншого виходу, ніж знищувати ворога будь-яким чином.
«Я добре пам’ятаю той день, коли почалася війна. В мене були звичайні повсякденні плани, але подзвонила сестра і сказала, що почалася війна. Звісно, що спочатку була певна паніка, але згодом зібрався, обдумав, що я маю робити, як діяти. Зібрали необхідні речі, документи, записався у територіальну самооборону. Патрулювали, створювали блок-пости. А 18 березня я добровільно прийшов до нашого центру комплектування, і вже за кілька днів мене зарахували у мою частину. Було дуже боляче на душі, я розумів, що настав час усім братися за зброю і захищати Батьківщину. Ворог прийшов на нашу землю і вбиває дітей, жінок, братів, сестер. Неможливо під час такої війни можна бути осторонь! Мені ще мій дідусь і батько казали, що неможна довіряти росіянам, що вони тільки і мріють про те, як захопити нашу країну. Я сподівався, що там в них щось змінилося, але ні – вони виявилися справжніми ворогами, які ступили на нашу землю для знищення нашого народу. Але я впевнений, що ми переможемо і будемо відбудовувати нашу країни, подекуди будувати взагалі нове і цінувати нашу свободу, яку виборюємо».
