Бив противників на рингу- бив окупантів у бою: історія Героя України Максима Кагала - НГУ

Жорстока і підступна війна, розв’язана проти України путінським «руським міром», щодня забирає багато життів наших співвітчизників. Цивільних і військових. Дорослих і дітей. Майбутнього нашого народу. Цвіту нації. Наприкінці березня 2022 року спортивними інтернет-сайтами, а згодом і провідними ЗМІ України прокотилася ціла хвиля повідомлень про непоправну втрату, що викликала жваве обговорення у колах тренерів, спортсменів, уболівальників і масу коментарів, у яких – шок, скорбота, співчуття і ненависть до агресорів. Адже йшлося про загибель у ході оборони Маріуполя талановитого, відомого у світі українського спортсмена і чудового українського офіцера – старшого лейтенанта Максима Кагала.

Одне із перших сповнених болю повідомлень про цю трагедію, яке виклав у Facebook тренер Максима Олег Скирта, невдовзі було видалено адміністрацією соцмережі, а сторінку Олега – заблоковано на 30 діб. Причиною стало опубліковане тренером фото свого вихованця і друга, на якому він під час спортивних змагань тримав над головою прапор з емблемою свого підрозділу.

«Азов» – навіть лише одна назва окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України викликає люту ненависть у рашистів, і від моменту створення «Азову», ще у якості добровольчого батальйону МВС України, путінська недоімперія не шкодувала зусиль та грошей для дискредитації цього підрозділу через свою агентуру в усьому світі.

Максим Кагал народився 5 липня 1991 року в Кременчуці. З дитинства захоплювався спортом – обожнював футбол, був відданим уболівальником рідного «Кременя». Також грав за регбійний клуб «Бастіон», у складі якого 2014-го став срібним призером відкритого чемпіонату Кременчука з регбі-7 (різновиду регбі-футболу). Проте головною його пристрастю були єдиноборства.

Ще старшокласником Максим став професійно займатися кікбоксингом і тайським боксом муай-тай у спортивному клубі «Гермес». Здобувши багато нагород на різних змаганнях та титул чемпіона України, увійшов до складу національної збірної з кікбоксінгу. Піком кар’єри молодого спортсмена стала поїздка на чемпіонат світу за версією ISKA (Міжнародна асоціація спортивного карате – Авт.), що відбувся у червні 2014 року у іспанському місті Коста-Брава і у якому брали участь понад 600 спортсменів.

Студент 5 курсу інституту механіки і транспорту Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського Максим Кагал виступав на чемпіонаті у ваговій категорії до 60 кг, у найжорсткіших рингових розділах: лоу-кік (круговий удар) и К-1 (японський кікбоксінг). У першому розділі він здобув перемогу і титул чемпіона світу, у другій – бронзову нагороду. Природно, тріумф кременчуківця зацікавив багатьох іноземних фахівців, які висловлювали побажання бачити його на професійних рингах Європи, що відкривало блискучі перспективи: нові перемоги, слава, гроші, кар’єра… Але на його рідній землі вже тривала російсько-українська «гібридна» війна.

Його однолітки – фанати різних футбольних клубів, масово записувалися до лав «Азову», і Максим пішов разом із ними. 

Він чесно служив і чесно воював (зокрема, 2015-го брав участь у жорстоких боях за село Широкине), і, коли це дозволяли обставини – поєднував службу зі спортом. Захопився бігом на довгі дистанції, залюбки брав участь у марафонських забігах, зокрема, тих, що організовувала спільнота «STEEL RUNNERS» у його рідному місті. Два роки тому виграв турнір з боксу, присвячений пам’яті побратимів, полеглих під час Павлополь-Широкинської операції.

Зі страшного ранку 24 лютого 2022 року командир взводу із позивним «Пістон» старший лейтенант Кагал, як і усі «азовці», постійно перебував у боях, під ворожим вогнем. Зокрема, 5 березня Максим очолив зведений підрозділ, який отримав завдання стримати просування противника. Незважаючи на майже годинний артилерійський обстріл з суші і моря та 5-кратну перевагу ворога у живій силі, не кажучи вже про техніку, підрозділ старшого лейтенанта Кагала вщент розбив ворожу батальйонну тактичну групу і змусив рашистів ганебно тікати. При цьому було «демілітаризовано» щонайменше 2 танки, 4 бронетранспортери, 2 самохідні артилерійські установки та близько роти піхоти.

Згодом старший лейтенант Кагал зголосився очолити групу «азовців», вмілими діями якої було знищено командний пункт, який окупанти облаштували в одній із маріупольських п’ятиповерхівок. Під час «зачистки» офіцер йшов попереду, надихаючи підлеглих своїм прикладом, особисто знищував рашистів вогнем та гранатами і одного із них захопив у полон (вороги виявилися спецпризначенцями путінської військової розвідки). У бою двох «азовців» було тяжко поранено і вони не могли пересуватись, проте Максим швидко надав їм першу медичну допомогу та організував евакуацію.

Невдовзі про старшого лейтенанта Кагала серед загарбників поповзли чутки, що нібито його не беруть кулі, а тих, хто стає на його шляху – чекає неминуча смерть… 25 березня при спробі штурму українських позицій на околицях Маріуполя противник вкотре був розбитий та відкинутий на попередні рубежі.

У запеклому бою Максим перевів до категорій «двохсотих» і «трьохсотих» близько відділення ворогів, але сам дістав численних поранень, від яких загинув. Так закінчився земний шлях безстрашного захисника України Максима Кагала, який вічно житиме у пам’яті нашого народу.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 201/2022 від 2 квітня 2022 року старшому лейтенанту Кагалу Максиму Володимировичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Від admin