«Бути Воїном – жити вічно!» Історія Героя України Михайла Чупріна - НГУ

Ми продовжуємо розповідати про бійців Національної гвардії України, які з початку повномасштабного вторгнення на нашу країну виявили мужність та стали прикладом відваги у боротьбі з ворогом.

Окремий загін спеціального призначення НГУ «Азов» – сьогодні це підрозділ, якому немає аналогів не лише у вітчизняних силових структурах, але й в світі. Щоб служити тут, потрібна не лише стовідсоткова мотивація та неймовірна фізична витривалість, але й уміння швидко навчатися і стримувати власні амбіції заради загальної цілі.

Залізна дисципліна і беззаперечне виконання всіх наказів командирів поєднується із постійною готовністю простягнути руку своєму побратиму. «Азов» це дійсно міцна бойова сім’я, де для допомоги ближньому не шкода нічого, навіть, власного життя. Недарма одним із гасел загону є фраза: «Бути Воїном – жити вічно!».

А танковий підрозділ «Азову» – це взагалі окрема історія. Сьогодні ми розкажемо вам про одного з його героїв.

Через специфіку виконання службово-бойових завдань азовці-танкісти, як і будь-які танкісти, тримаються дещо окремо від решти особового складу. Зате розуміють одне одного не з півслова, а здається, що з напівпоруху. Тим більше, що дехто з танкістів служить пліч-о-пліч із самого заснування підрозділу, тобто, з січня 2015 року.

Старший лейтенант Михайло Чупрін стояв біля витоків підрозділу, який отримав назву «Холодний Яр» на честь незламних повстанців однойменної народної республіки. Як і багато його побратимів, Михайло родом з Донбасу.

Та коли до нього додому прийшов «русский мир» – перевіз матір на підконтрольну Україні територію, а сам пішов добровольцем – повертати своє.

Він народився в Алчевську 19 квітня 1990 року. Згодом мешкав у місті Красний Луч, теж на Луганщині (2016 року рішенням Верховної Ради України в рамках декомунізації перейменоване у Хрустальний). У 2013 році закінчив Донбаський державний технічний університет за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво». Здавалося б, більш мирного фаху, аніж будівельник, годі й шукати. Та розв’язана Росією «гібридна війна» внесла фатальні корективи у розплановане майбутнє хлопця. Саме в той час у структурі «Азову» формувався танковий підрозділ, щоправда, далеко не кожен боєць володів відповідними навичками та досвідом, але, хто зголосилися його поповнити, мали завзяття і бажання опанувати нову військову спеціальність. Їхнє навчання почалося на базі «Азову» у березні 2015 року, коли холодноярівці отримали перші три танки. Навідником одного з них і став Михайло, якого на той час уже знали за позивним «Чуп».

Бойовим хрещенням танкістів стали бої за Широкине навесні та влітку 2015 року. Українським захисникам зрештою вдалося відбити це село, колись квітучий оздоровчий осередок на узбережжі Азовського моря в 20 кілометрах від Маріуполя, проте якою ціною… Одних бійців «Азова» тут полягло півтора десятки. Але, могло би бути більше, якби не «Чуп» та його побратими. Танкісти базувалися у напівзруйнованому війною дитячому таборі «Пурпурові вітрила». Під час чергового мінометного обстрілу тяжке поранення в голову дістав командир танка із позивним «Шира».

Автомобіль «швидкої допомоги» не міг дістатися місця пригоди, тож хлопці близько двох кілометрів несли свого товариша на ковдрі. На щастя, дніпровським медикам вдалося здійснити диво – боєць вижив і навіть повернувся у стрій. «Чуп» методично здобував професійний досвід. Спершу був призначений на посаду командира танку, а зрештою очолив роту. Неговіркий, розважливий, із одвічною люлькою у зубах, він скидався на справжнього козака. Воїна, який не стане демонструвати свою силу та вміння даремно, зате коли же стане потреба, то начувайтесь, вороги! Тому, з першої доби широкомасштабного вторгнення військ РФ на територію України, командир танкової роти ОЗСП НГУ «Азов» старший лейтенант Михайло Чупрін разом зі своїм підрозділом боронив Маріуполь.

Тактично вірним рішенням було зайняти оборону вздовж вулиці Набережної. Як з’ясувалося згодом, це був основний напрямок наступальних дій противника. З 25 лютого по 12 березня 2022 року танкісти роти «Чупа» героїчно відбили 8 спроб прориву оборони, у неймовірно важких умовах вистояли під час ворожих обстрілів з артилерії та реактивних систем залпового вогню «Град».

Зокрема, екіпаж Т-64 під командуванням старшого лейтенанта Чупріна знищив 7 танків ворога, 5 бронемашин та до 10 вантажівок. При цьому окупанти втратили до 2 мотострілецьких взводів живої сили.

13 березня 2022 року під час спроби прориву оборони міста з боку населеного пункту Старий Крим старший лейтенант Чупрін особисто знищив 3 танки, 2 бронетранспортери та близько взводу особового складу противника. Героїчні дії його підрозділу значно сповільнили темпи просування ворога до міста. Танки «Азова» стали надійним щитом для Маріуполя. Подання на присвоєння «Чупу» найвищого звання України було складено ще за його життя, але в Указі вже стояло скорботне «посмертно»…

Судячи з відомих наразі обставин загибелі (на жаль, навіть точна дата нині невідома), «Чуп» помер як справжній танкіст, прийнявши свій останній бій у танку, який був підбитий і не міг рухатись. Проте бойова машина могла вести вогонь, тож старший лейтенант Чупрін вирішив використати її як нерухому вогневу точку. Разом із командиром роти у башті залишився навідник із позивним «Прес» — сержант Руслан Живолуп, і танк продовжував стріляти, аж поки зрештою рашистам вдалося влучити у «азовський» Т-64 та знищити двох безстрашних воїнів…

За бойові заслуги та виняткову мужність Указом Президента України № 167/2022 від 25 березня 2022 року старшому лейтенанту Чупріну Михайлу Руслановичу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Указом Президента України № 202/2022 від 2 квітня 2022 року високою бойовою нагородою — орденом «За мужність» ІІІ ступеня — посмертно відзначено сержанта Живолупа Руслана Анатолійовича.

Від admin